Подорожі
Карпатські праліси
Поняття “праліс” викликає асоціацію із непрохідними джунглями та різноманітним тваринним і рослинним світом. Це такі ліси, в яких ніколи не рубали чи не заготовляли дрова, в яких не паслися вівці, кози, корови чи свині і в яких не проводилося полювання на дичину.
У Карпатах, які майже повністю вкриті лісом, глибоко в горах знаходяться ще справжні праліси. Між високими стрункими буками впадають в око товсті старі дерева з діаметром метр і більше. На стовбурах дерев і гілках ростуть найрізноманітніші гриби, а коли глянеш в гору, видно, що крона дерева вже відмерла. Тут можна побачити і стовбури, зламані на висоті від чотирьох до десяти метрів. Іноді дорогу перегороджує лежаче дерево яке, можливо, було звалене вітром. Тут, по злегка хвилястій поверхні грунту можна розпізнати сліди від виворотів дерев – наслідок вітровалу, що стався тут багато років назад.Наявність великих, товстих дерев, висока частка мертвих дерев - характерна ознака пралісів. У пралісах дерева ростуть до своєї природної вікової межі. У бука ця межа становить 250 років, а в ялиці – близько 400 років.
Після відмирання дерева стоять або лежать ще кілька десятків років, поки їхня деревина повністю не розкладеться. Мертва деревина, що лежить на землі, створює сприятливі умови для сходів і проростанню підросту смереки. У щілинах і тріщинах напівгнилої деревини насінини легко закріплюються; струхлявіле дерево містить багатий азотом міцелій грибів, які розкладають деревину, має необхідний рівень вологості і є достатньо пухким, щоб насінини повинні прорости і далі розвиватися. Крім того, місцезростання на деякому підвищенні створює переваги для сходів порівняно з умовами у високотрав’я. Навесні воно швидше нагрівається і тому раніше звільняється від снігового покриву, ніж сам грунт. Через це у природному лісі струхлявілі стовбури, які лежать на землі, часто покриті густим молодняком смереки.
Праліси мають для природи, а також для людини, неоціненне значення. У пралісах зберігається цінна інформація
про історично-географічний розвиток лісової рослинності. Старі відмираючі дерева утворюють сприятливий субстрат для грибів. Без мертвої деревини було б неможливим існування багатьох видів грибів. Гриби замикають кругообіг речовин: якщо б вони із іншими організмами не розкладали мертву деревину, то з часом в лісі виник би метровий шар відмерлих дерев. Дичина не мала б корму, а природне поновлення було б можливе лише в окремих невеликих місцях.
Прогулянку пралісом варто здійснити у будь-яку пору року. Чи то на землі у трв’яному покриві, чи то в кронах дерев – усюди вирує життя і вражають найрізноманітніші кольори, голоси і аромати. Ранньою весною ліс сповнений різноманіттю пташиних голосів і запахом набухаючих бруньок. У березні і квітні цвіте верба, ліщина і вільха. Де-не-де ще лежить сніг і на його тлі виділяються пахучі рожеві квіти вовчого лика (Daphne mezereum). На проталинах починають цвісти підсніжники, медунка темна і зубниця залозиста.
У середині травня на висотах 800-900 метрів бук випускає перші ще ніжні й м’які листочки, а смерека і ялиця – молоду хвою. На висоті 1300 метрів свіжа зелень молодого листя і хвої з’являється в кінці травня – на початку червня. Хто в цей час прийде до лісу, може легко переконатися, що у дерев чітко розрізняються ранні і пізні форми.
Взимку в гірських лісах випадає багато снігу. Він пом’якшує контури і приглушує всі звуки. Здається, що життя в лісі завмерло. Але тут і там видніються сліди білок, куниць та оленів і чутно стукіт дятла чи ніжний щебет синиць. В жорстокий холод і завірюху в ялинових пралісах лунає шлюбний спів шишкаря (Loxia curvirosta), з допомогою чого червонопері самці приваблюють ніжнозеленкуватих самиць. Ці птахи будують свої гнізда в кінці січня – на початку лютого. Пташенята вилуплюються на початку березня, коли зима ще не здала своїх повноважень. Шишкарі живляться виключно насінням смереки, яким також годують своїх пташенят. В цю ранньовесняну пору шишки смереки відкриваються і насіння падає на землю.