Подорожі

Є кілька причин вибрати серед багатьох інших весняних мандрівок саме цю — на Писаний Камінь. Для подорожі потрібен усього один день. Маршрут доступний як для дітей, так і для туристів у поважному віці. Дорога лежить переважно заселеною місциною, є виразні орієнтири, тож небезпека заблукати — мізерна. Під час походу відкривається вид на дуже різні Карпати: на лагідні хвилясті Покутсько-Буковинські хребти, на стрімчаки Чорногори, на куполи Чивчинських і Гринявських гір.

Достойна мета мандрівки — не­звичайна скеля, таємниче місце.

ВІД СТАРТУ ДО МЕТИ.

Стартова точка походу — Буковецький перевал.

Виходимо на зупинці в селі Буковець. Орієнтир — велика таблиця із на­звою села, на пагорбі над нею — церков­ця із прикметним входом, зробленим у вигляді веранди на високих сходах. Пе­реходимо шосе до ґрунтової дороги. Во­на веде вліво від автотраси. Писаний Ка­мінь — там. За чотири кілометри від нас, це — година жвавим кроком.

Дорогою, яка потрохи піднімаєть­ся вгору, йдемо близько півтора кіло­метра. Увесь час — селом. Минаємо типові гуцульські обійстя — дерев'яні хати, стаєньки для худоби, грядки і ве­личезні сінокоси, перегороджені во- ринням. По праву руку — високі вер­хи Верховинських гір. Вид на хребет Ігрець не оцінив би хіба незрячий. З лівого боку — округлі, хвилясті гори Косівщини.

Виходимо на розвилку: дорога ді­литься на дві частини. Одна різко по­вертає праворуч і йде стрімко догори. Інша, що веде ліворуч, майже не міняє висоти. Можна йти і однією, й іншою. Але для тих, хто тут уперше, краще взя­ти праворуч. Дорога в лівий бік — дов­ша на кілометр, практично не захище­на лісом, іде через присілок Черетів. До Писаного Каменю вона виводить зни­зу, і це трохи псує загальне враження.

Ми повертаємо праворуч, щоб ви­йти на хребет до гори Капілаш (1165 метрів). Дорога впирається в обійстя, але ми нікуди не сходимо. З дозво­лу господарів, проходимо поміж ха­тою і стодолою. Бачимо перед собою підйом, долаємо його і вже стоїмо на хребті (гребінь цей не має власної на­зви, місцеві мешканці кажуть на нього «хребет до Писаного Каменя»),

Виразна стежка йде хребтом, тра­версує вершину Капілаша і заходить у ліс. Підйом і спуск настільки поло­гі, що не знаючи про верх гори, повз нього можна пройти і не помітити. Перетинаємо невеличкий лісовий < масив і знову опиняємося на відкри­тій місцевості. Стежка далі веде вго­ру хребтом, ще раз занурюється в ліс і поміж деревами повертає праворуч. Ми на місці. Ось він — Писаний Ка­мінь.

АВТОГРАФИ І ПЕТРОГЛІФИ.

Писаний Камінь це нагромаджен­ня величезних кам'яних брил, біль­шість із яких горизонтальні. Має в двжину майже сто метрів, заввишки — метрів десять. Здалеку і збоку (для цьо­го ракурсу треба обійти його справа) нагадує зрізану піраміду. Так сказав би фізик. Лірик міг би порівняти кам'я­ний масив із величезним панцерним звіром, який ліг відпочити.

З лісу ми виходимо просто на спи­ну цьому звірові. Щоб описати пано­раму, яка відкривається звідси, треба було би зарезервувати іще кілька жур­нальних сторінок. Але краще побачи­ти, ніж прочитати. Скажемо лише, що огляд зліва направо такий: на півден­ний схід — Буковинські Карпати (Косівські гори на північному сході за­туляють смереки), ще південніше — Чорногора, на південний захід — пас­мо Чивчина, на захід — Гринява.

Щоб оцінити висоту і велич Писа­ного Каменя, треба його обійти спра­ва, з верховинського боку. Тут йо­го найвища частина, скелі нависають над стежкою. Однак нас цікавить йо­го інший, пологий, бік. Адже ми тут не тільки заради краєвидів. Хочемо поба­чити давні малюнки (петрогліфи), за­вдяки яким камінь отримав назву Пи­саного.

Задовго до того, як тут почали за­лишати свої автографи Серьожі з Ки­єва і Басі зі Львова, на скелі були ви­різьблені загадкові знаки — різнораменні хрести, кола, ромби, схематич­ні фігурки людей. Їх добре видно в косих променях сонця — на світанку, або коли воно сідає. В інший час доби знаки губляться поміж стандартними сучасними написами.

Богдан Томенчук, археолог, доцент Прикарпатського національного уні­верситету каже, що петрогліфи (гуцу­ли називають їх «реваші») датуються різними епохами і можуть належати язичницькій культурі та добі ранньо­го християнства. Про що намагалися розповісти нащадкам прадавні меш­канці гір — наразі невідомо нікому.

Зате можна дізнатися, що хотіли нам сказати класики української лі­тератури. Читаємо виразне «О Коби- лянська 1899», трохи вище, майже за­терте «В Стефаник 1899». Десь поруч мав би бути підпис Осипа Маковея. Іс­торики твердять, що на Писаний Ка­мінь піднімалися також Михайло Ко­цюбинський, Іван Франко, Гнат Хот- кевич і Михайло Грушевський. Ми на­магалися знайти і їхні автографи. На жаль. Може вам пощастить?

ІНША ДОРОГА ДОДОМУ.

Після інтенсивного годинного дослідження каменів відпочиваємо і влаштовуємо собі обід. Просто біля підніжжя скель, там, де починають­ся розкішні чорничники, знаходи­мо дерев'яний стіл із двома лавками. До речі, біля нього є місце для вогню. Канапки з кавою смакують, як ніколи! Повертатися вирішуємо іншою доро­гою, щоб було цікавіше — повз гору Максимець (981 метрів).

З крутого боку Писаного Каменя знаходимо стежку, яка веде направо і вниз. Нею ми дістаємося до будиноч­ка вівчара Юри (вісім гривень за лі­тру бринзи, п'ять гривень за півлітри палєнки). Добрим орієнтиром є елек­тричні стовпи, які йдуть майже пара­лельно до нашої стежки. (До речі, лі­нія електропередач веде від буковець- кої автотраси до Каменя і далі, до се­ла Білоберізка). Стежка повз обійстя збігає вниз. Треба пильнувати, щоб не пропустити перший поворот ліворуч — він спрямовує нас на дорогу поміж Буківцем і Білоберізкою. Напрям по­вернення — на північний захід.

Дорога знову веде селом. Якщо розговоритись з тутешніми жителя­ми, можна почути історію, як у 1955 році тут вбили останнього повстанця УПА. Горяни зберегли в пам'яті, що то був «Марусяк на прізвисько Богдан». Вони знають, де його стратили енка- ведисти — на тому місці селяни по­ставили хрест, — і покажуть вам. Дове­деться взяти трохи вбік, але на дорогу потім повернутися просто.

Далі — праворуч і догори, до ста­діону села Черетів. Упізнати футболь­не поле доволі важко: тут гуляють свійські тварини. Єдиний орієнтир — ворота. Стадіон лежить на самому вдоділі хребта. Річки, які починають­ся тут, течуть в різні боки. А футболіс­там доводиться до кожних воріт за­вжди бігати вгору.

Перетинаємо чудернацький ста­діон і виходимо на ширшу дорогу. Да­лі — просто по ній. Спочатку ще тро­хи підйому до Максимця. Траверсу­ємо вершину і потім увесь час униз, повз хати, стаєньки для худоби, сіно­коси, перегороджені воринням. Неці­лий кілометр, і виходимо на асфальт. Це траса на Коломию та Івано-Фран­ківськ. Ми — на межі Верховинського і Косівського районів (про це можна прочитати на вказівному знаку), тро­хи вище від місця старту.

Легенди про Писаний Камінь — улюблена тема оповідей місцевих мешканців. Розказують туристам — і самі смакують. Так подадуть, так приперчать, що під кінець уже й не знаєш: не вірити, чи повірити. А коли вийдеш на скелі, роздивишся їх з усіх боків, то й взагалі замислишся...

ДЕ ДРЕВНЯ СИЛА СПИТЬ

Один із переказів про Писаний Камінь занотував майже сто років тому відомий польський етнограф Станіслав Вінценз. Ремікси його запису тепер найчастіше видають за автентику.

Колись, може тоді, як зійшли первісні води, а Карпати тільки-но почали рости, чи з землі, чи з води вийшли велети — ясноволосі синьоокі титани. Росли вони нібито разом із горами, сили набиралися — і невдовзі рід той став чисельним і могутнім.

Одного разу навесні заграв їхній ватажок на трембіті — зібрав усіх братів своїх і сказав їм важливе слово. Взялися вони після того готуватися до далеких мандрів: руду шукали, зброю кували, кораблі будували. І пустилися підкоряти далекі краї і країни.

Гуляли велети морями й берегами: здобували царства і найгарніших жі-нок, закладали держави і писали закони бойовими сокирами на каменях і на скелях. Не було їм рівних ані в січах на полі битви, ані в бесідах, ані в любові. Врешті вони стали правити всюди. Були державцями мудрими, справедливими. Будували міста і дороги, збирали скарби і знання. І хоча почали говорити різними мовами, прадавній край свій не забували. Таємно мали у Верховині вони над собою одного короля-віщуна, який із небесного світу голоси чув, накази отримував і всім велетам передавав.

Якось навесні знову почули титани далекий поклик трембіти. Полишили вони свої палаци і зібралися у Карпатах. Великий володар прощався з життям і з братами. Перед смертю заповів їм у битвах голів не рубати, людської крові не проливати. І берегти таємницю свого походження.

Винесли велети померлого короля на гору, домовину його кам'яну ближ-« че до неба поклали (ця брила, очевидно, і є Писаним Каменем). Сокирами своїми вирубали на ній обереги. Стражниками до неї поставили тутешніх старців. І розійшлися правити світом.

Кажуть, що дотепер десь у Чорногорі сидить у глибокій печері сивий дідо-велетень і вичитує з книги правіку те, що було і що буде далі. Читає провидець і чекає, доки комусь відкриється хід у те місце, щоб прийшов обранець і змінив його коло роботи.

СКАРБНИЦЯ ДОВБУША

Народна пам'ять так опрацювала біографію Олекси Довбуша, що кожен більший камінь у Карпатах уже має сліди легендарного опришка. А скільки таємних схованок із довбушевими скарбами порозкидано горами, лічити — не перелічити. Що й роблять окремі галицькі краєзнавці. «Не раз бував на Писаному Камені Олекса Довбуш, — пише Михайло Городенко в книжці «Чарівний край Черемоша й Прута». — Розказують, що якось він закопав тут величезні скарби. Щоб ніхто, крім нього, до них не добувся, відколов він у Чорногорі на Попі Івані величезну брилу, на плечах приніс її і привалив нею золото, срібло та самоцвіти. Та й хто би ще, крім Довбуша, міг таку брилу принести, як її навіть і тисяча чоловік з місця не зрушать? Тим більше, що з Чорногори треба цілий день іти.

Щоб не втратив камінь первісної краси, обтесав його гладко Довбуш своєю громовою барткою, а під ним викопав собі печеру-зимарку, де перебув не одну зимову нічку. А як сходили з гір сніги, подавався ватажок на сусідню гору Ігрець, де збиралися на полонині лісові легіні. Всі опришки ще здалеку радісно перекликались і палили з пістолів та кресів. Ділились пережитим за час розлуки з осені, славили полеглих побратимів і влаштовували веселі забави-ігри до свого нового збору. Тому й вважають, що висока гора праворуч від автотраси з Косова на Верховину на Буко-вецькому перевалі дістала назву Ігрець».

ДАВНЄ КАПИЩЕ

Висловлюються також припущення, що на вершині Писаного Каменю було давнє святилище. Ознаками язичницького капища вважають дев'ять круглих виїмок-чаш, які вирубані в камені (такі ж є на Сокільських скелях у Косівсько-му районі). На внутрішніх стінках окремих заглибин збереглися виразні сліди видовбування якимось гострим предметом. Дно деяких із них має ознаки випаленого каменю. Поміж «чашами» і довкола них є символічні наскельні малюнки-петрогліфи. їх більше тридцяти.

По-різному трактують походження і значення цих малюнків. Дехто вважає їх витвором природи — ерозією каменю під дією сонця, води і вітру. Інші впевнені, що Писаний Камінь був культовим місцем. А письмена на ньому свідчать про те, що тут дрімає джерело могутньої древньої сили.

Подорожі - Мандри Карпатами