В 1964 році Космач відвідали відомий київський художник Вечерський, науковець Степан Пінчук, пізніше, після звільнення з «сибірських курортів», Б. Антоненко-Давидович. Наприкінці 70-го року Космач відвідали подружжя художників – Алла Горська та її чоловік Віктор Зарецький...
В січні 1970 року Космач відвідали Валентин Мороз, Василь Іванишин, які колядували на Різдво у селі, а на Великдень Валентина Мороза було арештовано біля Космацької церкви...
Космачани Л.Вардзарук, В.Чупірчук, О. Кобилянський та інші таємно зустрічались з вищезгаданими особами. У вузькому колі вели розмови про історичні події в Україні, про голодомори, про видатних діячів національно-визвольного руху. Та «славнозвісні» органи КГБ та їхні нишпорки вислідковували, хто відвідує Космач, з ким зустрічається, про що розмовляють. А щоб припинити цю тенденцію національно-визвольного руху і відвідування Космача відомими діячами, 22 вересня 1973 року КГБ та райком КПУ організували збори селян у будинку культури с. Космача, щоб зганьбити Чупірчука, Вардзарука та Кобилянського «за недостойну поведінку радянського вчителя», змушували їх покаятись, лякали, погрожували звільненням з роботи, арештом. Але доказів не вистачало, явних свідків не було, а своїх таємних донощиків викривати не бажали. Це лише окремі штрихи, епізоди.
Весна 1989 року, демонстрація у Києві, відомі події у Москві за легалізацію Греко-Католицької Церкви, багатотисячні мітинги у Львові, Івано-Франківську, Коломиї; хвиля політичних подій докотилася і до Космача...
В травні 1989 року в Тюдівській школі, з ініціативи I.A. Пелипейка, зібралися українські мовники Косівщини, щоб обговорити проблеми розвитку української мови у районі. Для цього було запропоновано створити Товариство української мови в кожній школі, в кожному населеному пункті Косівщини. Ми роз'їхались, і вже наступного дня, після уроків у Космацькій СШ, скликали загальні збори педколективу і створили осередок ТУМ, а через деякий час було створено осередки товариства в усіх присілкових школах Космача, у дільничній лікарні, в лісництві, ССТ, на металообробному заводі і навіть у церкві.
Влітку 1989 року в селі було вже близько 400 членів товариства. Це була одна з найбільших сільських організацій в Івано-Франківській області на правах районної організації. Створили статут, виготовили печатку з зображенням космацької писанки. На об'єднаних зборах осередків, у вересні 1989 року, було обрано правління ТУМу, а першим його головою – О. Кобилянського. З весни 1991 року ТУМ очолила П. Герчук, пізніше – Г.Гарасимко (тому що з травня 1991 року О. Кобилянський був обраний головою Косівської організації НРУ(1991 - 1994 роки)).
26 листопада 1989 року був створений і зареєстрований осередок НРУ у селі Космач, який очолив Д. Бербеничук. З травня 1990 року осередок очолював В. Петрованчук, потім, біля двох років, місцевий Рух очолював В. Гудим'як, а пізніше знову головою було обрано В. Петрованчука, який очолює Космацький осередок НРУ до цього часу.
На початок 1990 року Космацький осередок мав у своїх рядах 43 члени НРУ і ще більше прихильників. Разом з ТУМ це – близько 500 активістів, які брали активну участь в усіх політичних і громадських заходах, святкуваннях, у розбудові нової Української держави...
Восени 1989 року в Івано-Франківську було створено молодіжний театр-студію «Стрільці січовії» (керівник В.Шлемко) для просвітницької та агітаційної роботи в період підготовки та проведення виборів до Верховної Ради України. В січні 1990 року провели народне віче у Космачі під гаслом «Демократичні вибори – основа української державності», створили виборчий штаб та агітаційні групи, висунули кандидата у депутати до Верховної Ради.
Космачани до Різдвяних свят підготували коляду та вертеп (керівник В.Марчак). На огляді-конкурсі вертепів в Івано-Франківську Космацький вертеп зайняв перше місце. Всі кошти від коляди і вертепу було розподілено сиротам, бідним, а частину коштів залишено для зведення Могили Січовим стрільцям, яку вирішили відбудувати навесні.
21 січня 1990 року делегація від Космача (30 осіб) виїхала автобусом до Києва для участі у Всеукраїнській акції «Українська хвиля», «Живий ланцюг» – від Івано-Франківська до Києва.
21 січня 1990 року у Космачі було вивішено синьо-жовтий прапор у центрі села. Цю роботу виконали В.Петрованчук та В.Наболотний. Вночі місцеві манкурти зігнули металеву щоглу і зірвали прапор. Після повернення з Києва було скликано віче і заново вивішено зірваний яничарами прапор...
Восени 1989 року в Івано-Франківську на спільному засіданні правління ТУМ та ОО НРУ було обговорено прізвища кандидатів у депутати до Верховної Ради по округах Івано-Франківської області. По нашому виборчому округу було рекомендовано кандидатуру В. Шлемка. Косів висунув I.A.Пелипейка. Так демблок мав на одному округу дві кандидатури через неузгодженість в обласному керівництві ТУМ та НРУ (а наші протести щодо висунення одного кандидата – Ігоря Аполлоновича Пелипейка – було проігноровано).
В передвиборній агітації між двома групами довірених осіб не було суперечностей. В агітаційний період не обливали один одного брудом (як часом трапляється тепер), а узгоджували виступи кандидатів у населених пунктах, деколи виступали перед виборцями по черзі, як це трапилось у Верховині, на центральній площі селища.
Чому переміг В.Шлемко? Думаю, що краще була спланована і організована робота його штабу (в помешканні В.Братівника у Косові) та довірених осіб – В. Братівника, Б. Чупірчука, М.Когутяк та О. Кобилянського, а особливо молодіжного театру-студії на чолі з самим кандидатом, який підготував виставу «Стрільці січовії», музичного супроводу і хору, який виконував Гімн України, – це піднімало настрій, відчуття патріотизму... Але був і шалений опір, ганебні вчинки місцевої влади, партноменклатури та КГБ. Наводжу тільки один приклад: так, у селі Красноїллі, де колись ставив свої вистави Гнат Хоткевич, в тому самому клубі (тоді хата-читальня), нас не пускала місцева влада, голова сільської ради Яким'юк, її чоловік і дільничний міліціонер. Коли побачили, що виходимо з автобуса з синьо-жовтим прапором, дільничний почав виривати прапор і кричати: «Нам не треба бандерівщини з цією шматою, забирайтеся геть звідси»). Але місцеві селяни почали обурюватись... Ми зайшли до приміщення, прозвучав Гімн України, провокатори вигукували непристойні слова, хоча все відбулося так, як і в інших селах. Прапор так і не дали закріпити на будівлі. Тоді молодий хлопчина з Красноїлля сказав: «Не журіться, он, дивіться, біля клубу – береза, я зараз цей прапор закріплю на самому вершечку, і ніхто його не зніме!». Спритно виліз і закріпив його.
Було багато інших провокацій, пригод, спротив новому був великий. Рухові було важко протистояти партійній номенклатурі і КГБ, які мали таємних агентів у кожному селі, але ще важче було сприймати репліки, насмішки, погрози деяких задурманених комуністичною ідеологією селян, навіть тих, що були репресовані або зазнали тортур, знущань під час національно-визвольної боротьби 40-50-х років.
В 1995 році було виготовлено меморіальну дошку з прізвищами загиблих і облаштовано братську могилу. Кожного року, 13 жовтня, о 19 год., перед Покровою, на всіх вершинах, де проходили бої, запалюємо Вогні Пам'яті. Починаючи з 1990 р., космацький осередок Братства УПА (голова О.Кушнірчук) та «Меморіал» (голова І.Клапцуняк), НРУ та багато інших космачан почали розкопки. Всього було знайдено 17 останків. Братство УПА, «Меморіал» планували перезахоронити загиблих на цвинтарі біля космацької церкви, але космацька православна церква на це згоди не дала. Останки загиблих рухівці змушені були везти до Яблунова, щоб захоронити у братській могилі біля церкви.
Всюди чинили опір новому, відродженню Української державності і навіть терор. Чого були варті репліки типу: «Видумали якусь Україну і баламутять селом, що вам погано жилося за Союзу», «Зібралася тут купка рухівців і хочуть село перевернути», «Ще вам мало, не наїлися України...». А потім перейшло до рукоприкладства. У Великодню п'ятницю били вікна, стріляли в оселі рухівців, одного з рухівців поранили, а могли і вбити, куля від віконної рами зрикошетила і поцілила в спину І. Вардзарука... Були також анонімні листи з погрозами розправи та багато чого іншого. Але Бог їм суддя... Здавалося, Космач – бандерівська столиця – моноліт, чаша Грааля, ніхто її не поборе, ніхто не здолає, але для цього потрібна була єдність, а цієї якості завжди нам бракувало, тому зазнаємо великих втрат і невдач...
Та забудьмо про це все, простімо тим, хто свідомо чи несвідомо чинив прикрощі іншим, об'єднаймося і будьмо господарями, а не рабами на своїй, Богом даній Землі...