Лишень зайшли у їхні на диво затишні та по-сучасному естетично оформлені інтер'єри, як одразу кинулась у вічі прикрашена вишиваними рушниками експозиційна виставка «Наш славний земляк Роман Іваничук». У ній єдиною родиною розмістилися різножанрові видання славетного уродженця Трача. Вони ж ваблять зір читача і в експозиції «Літературна мандрівка рідним краєм», і в тематичних розділах.
Розбігалися очі: у віддаленому від райцентру гуцульському селі можна прочитати збірки новел Романа Іваничука «Прут несе кригу», «Не рубайте ясенів», «Під склепінням храму», «Тополина заметіль», «Дім на горі», «Сиві ночі», трилогію «Край битого шляху», повісті «Місто», «Сьоме небо», «Торговиця» та інші. Всі історичні романи, зокрема «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Журавлиний крик», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі».
Своє захоплення від побаченого я висловив директору центральної районної бібліотеки Ярославу Семанишину і працівницям цього головного бібліотечного закладу Косівщини Ганні Колотило, Уляні Книш і Оксані Пасічняк. Ганна Колотило не без гордості сказала: «А тут завідує бібліотекою Надія Галайчук. Вона у нас талановита і до сцени, і навіть сценарій цієї літературної зустрічі готувала».
Через стіну з бібліотечним приміщенням – зал Будинку культури. І тут теж експозиція видань Романа Іваничука. Він сидів біля неї за столиком, покритим вишиваною скатертиною і в букетах квітів. З інтелігентним і зосередженим обличчям, з характерною іваничуківською сивою бородою та акуратно зачесаним назад сивим пасмом волосся на голові. Поряд з ним – Ярослав Грицик – єдиний, хто залишився живим із однокласників.
Розпочали ювілейний захід із відзначення 85-річного ювілею Романа Іваничука хвилиною мовчання на знак пам'яті про всіх, хто загинув у війні, нав'язаній нині Москвою південно-східним теренам України.
А далі якось по-особливому волелюбно усі заспівали Гімн України. Трач – колишнє повстанське село, тут могила Скуби (Дмитра Гаха) - легендарного командира відтинку, до якого входило кілька куренів УПА.
За участь у визвольній боротьбі був засуджений до каторжних робіт дещо старший за Романа Іваничука славної пам'яті його рідний брат Євген, який на високому письменницькому рівні описав життя політв'язнів у спецтаборах у своїх спогадах «Крок вліво, крок вправо» (опубліковані в журналі «Дзвін» у 1990 році). Згодом на основі цих та інших спогадів побачила світ книжка Євгена Іваничука «Холодне небо півночі», яку впорядкував Р. Іваничук.
Пана Романа у 1949 році виключили зі Львівського університету ім. Івана Франка, де навчався на філологічному факультеті. За те, що відмовився вступити у комсомол та вбирав на свята вишиванку. За те, що нишпорки НКВД донесли, що він – з націоналістичної сім'ї.
Щоб уникнути арешту, юнак напросився у рекрути. На його подив, погодились. Після трирічної служби в Азербайджані був поновлений в університеті, який закінчив у 1957 році.
У своєму слові до учасників ювілейного зібрання Роман Іваничук тепло згадував і брата, і батьків. Тато працював учителем, мав чималу бібліотеку, був обдарованим до літератури. В пам'яті і в серці письменника закарбувались батькові розповіді про історію України, прочитане ним у книжках із батьківської бібліотеки. Сам бачив у дитинстві енкаведистські побоїща і облави, масове вивезення людей до Сибіру, бої між повстанцями і більшовицькими ординцями. Це все згодом відгукнулося в історичних романах. За 45 років написав їх двадцять. Більше за нього в українській літературі цього не зробив ніхто. А щодо загального творчого шляху, то в цьому році виповнюється 60-річний ювілей. Пан Роман вважає, шо цей відлік починається із опублікування його оповідання в журналі «Жовтень» (нині «Дзвін»).
За свою щасливу творчу долю, зізнався, вдячний і першій дружині Софії, яка вже не один рік у вічному вирії, і нинішній – Ніні Бічуї, яка є відомою українською письменницею. Вона приїхала разом з ним до Трача і скромно сиділа у залі. Її до сліз зворушив вияв уваги до неї теж письменниці, літкритика Аделі Григорук, від якої отримала в дарунок букет квітів і щире слово поцінування її таланту. Тішиться Роман Іваничук успіхами в перекладацькій діяльності своєї доньки Наталії. Вона переклала українською мовою 60 книжок зі швецької, норвезької та німецької мов.
«Село Трач, де я народився, пізнавав світ і рідну історію, пас худобу та бився з хлопцями і закохувався у дівчат, Коломия, де навчався в гімназії і робив свої перші спроби віршування, Львів, поза яким я не мислю свого життя, – дорогі і святі для мене місця», – мовив схвильовано письменник-ювіляр.
А його мають за рідного і в Трачі, і в Коломиї, і Львові. 28 червня ювілей Романа Іваничука з найвищою повагою відзначили у Львівській філармонії. У Львові вихідець із Гуцульщини мешкає від 1961 року, тут створив основний свій творчий доробок, працював у редакції журналу «Жовтень», з 1990 року – у «Дзвоні», завідував відділом прози.
31 червня ювілейний захід відбувся у Коломийському національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.
А в перший день червня – у Будинку культури рідного для Романа Іваничука села Трача був відзначений ювілей під керівництвом сільського голови Романа Яремійчука, завідувача методичного кабінету районного Будинку культури Лариси Березки та завідувача бібліотеки Надії Галайчук підготували літературно-мистецький захід далеко не сільського рівня. Готувалися всі дружно: і директори будинків культури сіл Трацького куща Микола Підлетейчук, Іван Друтчак, Михайло Кіщук, Михайло Тинкалюк, директор Трацької школи Ігор Спольницький і вчителі, особливо Марія Козлан і Надія Обушак.
Захід вдався на славу. На прикрашеній рушниками сцені у величавому співі зливались голоси школярів, представників культури і учителів та інших учасників художньої самодіяльності. Автором майже всіх пісенних текстів і музики до них, зокрема і присвячених Роману Іваничуку, був талановитий художній керівник Трацького будинку культури Богдан Братівник. Нестихаючу хвилю оплесків та вдячність ювілянта викликав своїми піснями Богдан Негрич.
Крізь лаконічну розвідку творчості Р.Іваничука, яку зробила Аделя Григорук, змістовні вітання на адресу ювіляра заступника голови Косівської райдержадміністрації Ярослава Бринського, координатора клубу творчої інтелігенції ім.Ігоря Пелипейка Зеновія Библюка, ведучих Надії Тинкалюк і Анжеліки Матійчук, через літературну композицію за мотивами його творів та епізодів із життя проступав образ талановитого письменника високої національної свідомості, духовності й моралі, надзвичайної працелюбності і всебічного обдарування, твори якого заслуговують найвищого визнання в українській і світовій літературі. Через них представники інших націй і народів пізнають Україну, її звичаї і традиції, дізнаються про нескорену боротьбу українців за волю і державність на різних історичних етапах, зокрема і на Гуцульщині (окремі твори письменника перекладені німецькою, французькою, англійською, польською, чеською, словацькою, угорською, румунською, російською, білоруською, литовською, грузинською, вірменською, таджицькою і болгарською мовами).
З перших днів національного відродження України Роман Іваничук не бився в груди, що є націоналістом, а брав безпосередню участь у розкопках жертв комуністичного терору, в акціях національно-визвольного руху. Він усюди був першим: один з найактивніших організаторів Товариства української мови ім.Тараса Шевченка, Народного Руху України, як народний депутат України в 1990-94 роках, брав активну участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, Акта про незалежність України 24 серпня 1991 року та інших важливих документів.
– У свої 85 я ще енергійний, пишу як і писав, не відчуваю якоїсь особливої втоми, – по-молодечому зізнався своїм краянам 85-річний патріарх історичного роману. І справді, на вигляд йому 65-70.