Яким терплячим виявився наш український народ, адже і зараз стоїть Майдан. Це місце, де зародилися Воїни Світла, де панували віра у краще майбутнє, надія на перспективні зміни і безмежна любов до України. Ще нещодавно Майдан був рушійною силою, караючою рукою та суттю життя багатьох українців. А тепер прийшов час, коли актуальною стала думка, що Майдан вичерпав себе, виконав свою місію і логічно було б звільнити центр Києва від наметів, грядок і бомжів. Звучить, мабуть, смішно?! Але таким Майдан виглядає лише для тих, хто не бачив його справжнім, хто не жив ним зсередини, хто насмілився вийти тільки тепер, коли там спокій і тиша. Та це на перший погляд все затихло, а насправді – притаїлося! Згадаймо, хто творив Майдан? Це тисячі небайдужих патріотів різних національностей, яким набридло терпіти диктаторський, корупційний та протиправний уряд.
Це люди різного віку та віросповідування, які боронили честь і славу України, бо на цій землі живуть їхні сім'ї і родини. І вони називалися «Самообороною» та «Правим сектором». І дотепер ці люди віддані поклику свого серця. Частина з них, найвідчайдушніші і наймужніші, не роздумуючи, поїхали на Схід захищати єдину цілісну Україну. Хтось залишився в Києві, щоб тримати руку на пульсі і координувати їх дії. А більшість роз'їхалися по домівках, щоб там, на місцях, навести лад з Партією регіонів, очільник якої віддавав злочинні накази стріляти в людей. Щоб у своєму селі, місті, районі та області контролювати дії нової влади. Бо Україна – це не лише Київ. Щоб самоорганізуватись і продовжити незавершену справу, бо вони є невід'ємною частиною Київського Майдану. Ці люди – не політики, а прості громадяни, і тому вони неодноразово стикаються з протидією влади. Їх часто не визнають і обвинувачують у тому, що вони займаються не своїми справами. Але спробував би хоч один з таких «сміливців» сказати це 18-20 лютого? Багато хто в уряді – «регіонали», і дотепер їм бракує сміливості і неіснуючої, напевно, совісті, щоб написати заяви на звільнення. Це ж якою цинічною людиною треба бути, щоб до цих пір сліпо вірити у майбутнє злочинної партії. А як невчасно і недоречно з'явилися і псують їхні плани активісти з народу, яких намагаються дискредитувати будь-якими способами – найактивніших «спровадити» на Схід, когось налякати візитом податківців, бо, не секрет, що серед них багато підприємців. Але вони забули, що ми, простий народ, обирали їх у партії і давали їм посади. І що народ, і уряд мали би бути єдиними у прагненні створити заможну, процвітаючу європейську державу. А натомість ми розворушили «осине гніздо», що не хоче рахуватися з волею громадян. Та життя не стоїть на місці. І настав час довести, що політики, депутати і судді можуть, а, головне, хочуть бути чесними та справді народними. Своїми добрими і благими намірами відвоювати повагу і довіру.
Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами!..