Творити добро – це творити красу, вічну і неповторну. Таким було життєве кредо Ярослава Васильовича Грабовецького – заслуженого вчителя України, колишнього директора Уторопської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Він жив весь у піснях, у весняних мандрах зі своїм талантом, з яскравими барвами любові до всього прекрасного, до українського, гуцульського, а, насамперед, безмежної любові до дітей. Це вчитель за покликанням, який навчав дітей великої мудрості – любити батьківську хату, що пахне ріллею, полем, м'ятою та споришем, свій народ з його героїчною історією. Вчив бути не просто людиною, а справжнім громадянином своєї держави.

Ярослав Васильович – людина неспокійної вдачі, безмежна і творча, закохана у життя і пісню. Він прийшов на землю 27 червня 1929 року, щоб берегти пісню українську, мову рідну, щоб прикрасити їх відданістю, людяністю, любов'ю. А пішов від нас назавжди 26 квітня 2013 року, на 84-му році життя.

Для Ярослава Васильовича пісня – це святий голос Всевишнього, який кличе нас очистити свої душі, помисли, діла. Він, здається, умів слухати чарівну музику у шелесті гаїв, у шепоті стиглого колосся і волошок, у шумі гірських потоків і віковічних смерек, у дзвонах кетягів червоної калини, у барвистому гуцульському вбранні. У нього було своє бачення світу, свій вимір часу – через музику і пісню. Треба тільки прислухатися, щоб відчути цю гармонію життя і пісні, і заспівати разом з ним, прославляючи віру, надію, любов.