Ужитково-декоративна кераміка, яка існує на сьогоднішній день, зародилася наприкінці XVIII - початку XIX століття. Виготовлялися здебільшого підсвічники та кахлі. Найстаріші косівські кахлі зберігаються в музеях Бухареста і Відня. Глиняні вироби оздоблювалися малюнками різного виду: квітами, деревами, тваринами (коні, олені, ведмеді), птахами, різноманітними людськими персонажами (мисливець, вояк, поштар, музикант). Часто на кахлях зображали цілі побутові сценки.

У першій половині XIX ст. видатними майстрами гончарської справи були Іван Баранюк та Петро Гавришів, які мешкали у Косові на Москалівці.

Славетним творцем гончарного мистецтва був Олекса Бахметюк (Бахматюк), котрий жив у ХІХ ст. Він був учнем Михайла Баранюка (син Івана Баранюка) з Москалівки. Олекса Бахметюк виготовляв кухлі, кахлі, дзбанки, горщики, миски, пасківники, ліхтарі, котрими захоплювалися не лише гуцули, але і городяни, і не лише українці, а й поляки, австрійці, французи. Кожен його виріб - картинка з життя. Неможливо назвати всі мотиви, які малював „писаком" Бахметюк. Тут і святі (Мати Божа, Миколай, Катерина, Варвара), і „страшний суд", і архітектури церков, і плугатарі, і сцени в корчмі, і гончарська майстерня, і полювання, і битва, і фантастичні птахи, квіти, звірі...

Знавці народної кераміки, серед них видатний учений у цій галузі Юрій Лащук, вважають, що ніхто з наступних гончарів Гуцульщини не зміг в майстерності перевершити Олексу Бахметюка. Його творчість була та залишиться унікальним явищем в народному мистецтві.

У 20-50-х роках минулого століття найвидатнішою майстринею кераміки в Косові була Павлина Цвілик. Вона не мала ні загальної початкової освіти, ні фахової, але була мудрою, талановитою людиною, котра відчувала дух народного мистецтва, мала високий естетичний смак. Азів цього ремесла навчилася від батька, Йосипа Стринадюка, а далі пішла своїм шляхом. Вироби у неї різноманітні: колачі, вазони, миски, тарелі, вази, фруктовниці, цукорнички, сільнички, попільниці, підноси, горнятка, горщики, дзбанки, кахлі, коники, баранці, свистульки, фігурки людей... У розписах переважно квітково-рослинні орнаменти, анімалістичні мотиви.

Керамічні твори П.Цвілик виставлялись у Львові, Києві, Москві, Брюсселі, Софії, Нью-Йорку, Празі та в інших містах і країнах. Майстриня користувалася повагою, була прийнята до Спілки художників, у 1960 році нагороджена орденом „Знак Пошани".

Традиційну керамічну лінію з успіхом продовжили заслужені майстри народної творчості Надія Вербівська (онука П.Цвілик), Оксана Бейсюк, Валентина Джуранюк, Василь Івасюк, Розалія та Юрій Ілюки, Марія Тим'як, Юрій Тим'як, Михайло Рощиб'юк та Ганна Рощиб'юк (сестра П.Цвілик), Дарія та Василь Абашини, Михайло Сусак, Петро Гривінський, Ірина Заячук (внучка П.Цвілик), Михайло Трушик та його дружина Галина, Микола Фустов, Іван та Марія Рйопки, Ірина Козак, Уляна Шкром'юк та інші.