Це мальовничий край Гуцульщини, де творяться прекрасні сувеніри: різьблені та інкрустовані шкатулки, ліжники, покривала, вишиті сорочки та рушники, вироби з сиру та прикраси з металу, шкіряні вироби та кераміка.

Археологічні знахідки, а саме кам'яні сокири та бронзові вироби свідчать про те, що територія сучасного Косова була заселена ще за часів неоліту й міді. Перші письмові згадки про Косів є в грамоті литовського князя Свидригайла 1424 року. На початку це місто називалося Риків, а пізніше - Косів. Місто двічі спалювали та знищували: восени 1621 - турками, татарами, волохами (підданими Османської імперії), а в лютому 1624 року - буджацькими татарами.

Селяни Косівщини брали активну участь у опришківском русі XVІІ-XVІІІ ст. У селі Космач діяв загін Довбуша. Довбуш трагічно загинув в 1745 році.

У Косові народилися, проживали та творили відомі за межами України люди, зокрема українські письменники та громадські діячі Д. Павличко, М. Павлик, Г. Павлик, М. Яновський , М. Черемшина (І. Семенюк), М. Колцуняк, М. Влад, Р. Іваничук, А. Красовський (Андрій Грим), знамениті різьбярі та майстри кераміки.

Околиці Косова багаті сосновими та буковими лісами і пасовищами - полонинами. Землеробство, скотоводство, полювання в сукупності з домашніми промислами виросли до рівня ремесла. Крім солеваріння тут розвивалися художні промисли - різьба, вишивка, килимарство, кераміка. Ще з 1850 року, коли була заснована ткацька громада, місто стало центром ткацтва, зокрема «ліжникарства» та килимарства.

Ліжники Яворівських майстрів експонувалися на Всесвітній виставці в Монреалі в 1967 році. Наприкінці XІ століття почала розвиватися курортна сфера. У 20-30 роках ХХ століття Косів став центром гуцульського мистецтва. На сьогоднішній день Косів вважається столицею мистецької Гуцульщини.