Церква, в давнійші часи, мала для села дуже велике значіння. Кожда людина потребує якогось духовного піднесення понад буденне життя, потребує душевної розваги. В давні ж часи ніяких освітних установ не було, нігде той селянин не міг найти оттого душевного піднесення, душевного задоволення, окрім у церкві. Селянин бачив у церкві гарні ікони, взагалі гарне церковне урядження, бачив гарні часто золотистими материями поукрашувані убори священників, слухав церковної відправи, церковного співу і хоч селянин з того богато не розумів і то незрозуміле вже сам собі пояснював, і то вияснював собі дуже побожно і все то вводило єго в позасвітні, небесні висоти, давало єму душевне задоволення.
Дехто може подумає, що священники, як освічені люди, не вірили в то, що вони казали людям. Частинно це і була правда, а лишень частинно. Загал священників вірив в то, що говорив. Тогді-ж ніхто не навчав в школах вчення прогресивних вчених про повстання людини, а вчили, що чоловік став сотворений відразу таким, як є тепер. Це вчили тисячі літ і ніякого іншого вчення не було, тим самим кождий чоловік приймав то за правду. Якщо ми будемо думати, що священники не вірили в релігійне вчення, то хіба, що ми повіримо заразом в то, що кождий священник мав такий самий ум, як англієць Дарвін і вже своїм умом дійшов до того знання, що до него дійшов Дарвін, працюючи над тим знанням ціле життя. Давні священники вірили тим більше, що отто вірування було для них вигідним і давало їм майнові користи. Священники просто увіряли в своє післаництво, в то що вони є гейби посередники межи людьми і позасвітними силами.
Уряд попирав церкву, бо церква допомогала урядови, церква виховувала народ так, як цего хотів уряд. Шкіл не було, а якщо і були, то вони навчали лишень невелику частину дітий і основною виховуючою установою була церква. Дальше уряд доручив церкві ведення метрик, очевидно, що в той час на селах не було освічених людий, котрі могли би вести ці справи.
Все це робило сільського священника дуже важною в селі особою. Кождий чоловік мав потребу до метрик, народин, одруження, смерть - це все мусіло бути вписано, а вписати це міг, очевидно, лишень священник, проводячи при цім відповідний релігійний обряд, за котрий треба було платити.
Віру народу і отто ведення метрик священники дуже використовували для свої особистої користи.
За отто обдирство, яке священники проводили, селянин не любив священників і дуже нарікав на них, але при цьому не нарікав на церкву, на релігію.
Радикальна партия, в своїй програмі, обстоювала відділення церкви від держави, виступала в своїй пресі проти обдирства, яке чинили священники, але не виступала проти релігії, не пропагувала атеїзм.
Одного разу орган радикальної партиї "Громадський Голос" помістив допис з Гуцульщини. В тім дописі було нарікання на священника в Головах, що він відмовився висповідати перед Великоднем радикального діяча Шекерика, тогді ще молодого парубка.
Радикальний діяч, посол до сойму Сандуляк з Карлова зложив пісню-колядку, в якій між іншими справами з селянського життя є згадка також і про релігію: "А ти Місоганарно тікай від нас пішки, ми любимо Бога, а тебе ні крішки". Тут, як бачимо, радикальний діяч виступає проти органу церковників, то тим самим і проти церковників, але не виступає проти релігійних вірувань.
Священники і самі ввірили в то, що їм богато від народу належиться і богато з народу старалися взяти. Оплата за всякі треби, вживання церковної землі, давали їм значні доходи. В давнійших часах робили ще і толоки на господарські роботи, понайбільше на сапання і богато людий ішло на ті толоки аби не настроїти проти себе священника. Навіть при сповідях і там старалися вони найти свою лепту. В давнійших часах люди поголовно перед Великоднем сповідалися. На сповідь приходило щодня богато людий. Тут вже чергу до сповіди давав паламар. Кождий, що прийшов до сповіди, крім вже дуже старих, мав робити в священника якусь певну роботу, понайбільшій части лущити кукурудзи і січи на сікарни січку. Тут вже регулював паламар, хто кілько має робити. Коли вже хто довше поробив, то паламар вже відсилав єго в церкву сповідатися, а на єго місце становив когось з нових, що приходили. Всі отті драчки уважалися нормальним явищем. Це тягнулося віками і народ привик до цего, уважав, що так має бути. Народ, поміж собою, нарікав на то, але одверто виступати проти того не наважувався.
© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати