Гуцульщина літературна

 Звернення до братів слов'ян

Сплюндровано і символи, і віру.
Під чоботом пелюстка-мова в'яне.
В обіймах хижих загубили міру.
Опам'ятайтеся, брати-слов'яни.
З таких обіймів вирватися годі,
Коли придушить змученого п'яний.
Ошукані Кирило і Мефодій.
До чого ми дійшли, брати-слов'яни!
Та доки вже у ріднім домі спати,
Як пташенятам у чужинській стрісі?
В нас на очах саперські злі лопати
Добили милосердя у Тбілісі.
Ми топимось у форсі зрад і зречень.
На наших нивах зацвіли бур'яном Чорнобиль,
мафія, розпуста, рекет.
Що завтра пожнемо, брати-слов'яни?..
Та заки все не знищено дощенту,
Брат брата не приспішуймо до ями.
Вернімося до Бога. До Шевченка.
Святий глагол — рятунок наш, слов'яни.

               *      *       *

Якби я легінем зросла в Карпатах,
То стала б поруч сонця в Чорногорі -
Проміння посилала б в кожну хату,
Щоб випалити з людських жител горе.

Ще б Довбуша печеру відшукала
Серед усіх печер - єдину, справжню,
Щоб прочитати на опришківських скрижалях,
Куди вони закопували правду.

А ще б коня сідлала на світанні,
Щоб їхати до днинки на весілля.
Та віддала б коня й сідло останнє
Лісовикові за цілюще зілля.

А зіллям тим усі замки розімкнуті,
 топірцями людські кривди зміряні...
Та я не леінь.
Я родилась Дзвінкою.
Вернись, Олексо,-
буду тобі вірною.

   *     *     *

Мій дід вівчарив,
Про війни гуторив із зятем,
Вірив у чари
Й до чарки був завзятий.

Викохав чотирнадцять дітей
І чимало худоби.
А житло мав просте —
Колибу собі вподобав.

Любив тесати, любив боднарити,
Робив дід сани, граблі, колеса...
Не міг навіть коня вдарити —
аку мав душу звеснену.

Любив і вмів усе мій дід.
Без праці й хвилини не жив би.
Та не любив, коли внуки йшли у світ
І поверталися в гори чужими.

Книга Гуцульщина літературна - Розтоківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів