Гуцульщина літературна

   Мицкан Вікторія, за фахом — учитель української мови і літератури. Захоплюється поезією,пише
публіцистичні статті. Співпрацювала з іспанською газетою «Українець».
    Зараз виховує двох дітей, пише для них і всіх малят казочки.
    Ось уривок однієї із них:

                                               День народження

                                                                       (уривок)

   В одному маленькому будиночку жила дівчинка...
   Напевно, так починаються всі історії.
   Може так, а може ні, але наша почалася саме так...
   ...Одного ранку дівчинка прокинулася і зрозуміла дуже важливу річ — вона вже зовсім не маленька! Не зовсім доросла, як усі дорослі:мама,тато чи бабуся,але більш доросла,ніж усі малюки.Хоч і не знала звідки їй це відомо. але сьогодні дівчинка остаточно зрозуміла — вона доросла... дитина!
   Не гаючи більше ні хвилини,дівчинка стрибнула з ліжка,швиденько одяглася — сьогодні гудзики на диво вправно застебнулися! — і пішла на кухню. Там щось шипіло і пахло, яєчня і грінка швидко зникли з тарілки і,уже в гумових чобітках, куртці,із парасолею в руках Яна шняпала дорогою,що вела до лісу,а потім звернула на лісову стежину.
   Як тут було гарно! Свіжовимиті листочки блищали, наче помальовані, з кінчиків травинок звисали краплинки роси і,коли їх, час-від-часу, торкалися сонячні промені, вони, ніби чарівні вогники, то загоралися,то гасли. Тоді здавалося,
що по всій лісовій траві бігають табунці світлячків і вона мерехтить то тут,то там. На павутинках теж були нанизані крапельки роси, ніби бісер, і варто було торкнутися однієї, як всі падали на землю маленьким дощиком. Павутинка звільнялася^ із своєї схованки вилізав павучок. Захопившись цією справою (звільнянням павутинок від води), дівчинка зразу і не почула, що її кличуть:
   — Яна! Яна-а!
    Піднявши голову, подивилася догори,-звідки чувся голос і між гілками дерев не зразу помітила сіре пір'я Сови.
  — Яна! Ти мене чуєш?! Я вже кличу-кличу, а ти не чуєш. На жаль, не можу підлетіти до тебе ближче, бо знаєш,
як мені шкодить це денне світло.
   — Доброго дня, тітонько! Дуже рада, що вас зустріла.
— Ні, це я рада, що зустріла тебе, скоріше, ніж інші. Знаєш, що сьогодні за день? Сьогодні ти стала доросліша,
доросліша на один рік, а це, повір мені, в твоєму віці, ой як багато. Цілий рік! Чотири пори року дванадцять місяців,
364 дні... Ой, щось я захопилася. Так от, сьогодні зранку я чула, як сойки, облітали весь ліс із цією новиною. Рада,
що можу тебе першою привітати, люба Яночко, і хочу сказати, що звірі вже давно чекають на нашій Сонячній галяві.
Там зібралися всі твої друзі. По-секрету маю признатися, що деякі із них приготували подарунки, та і я теж щось
маю для тебе, але, що саме, не можу зараз сказати.
    Повівши себе як вихована дівчинка, Яна теж нічого не стала розпитувати.
   — Дякую, тітонько, за привітання і, що зустріли мене.Ходімо на галяву, бо вже дуже хочеться побачити всіх друзів.
  Дорогою, поки тітонька, перелітаючи з гілки на гілку, перелічувала всіх звірят, що зібралися на галяві, Яна думала
про те, як же вона сама не здогадалася про свій День народження. Невже, всі ранкові відчуття означали тільки
одне —
їй сьогодні виповнилося сім років!
   — Яна-Яна-Яна! Сьогодні-сьогодні! Сьогодні День народження! Твій-твій-твій День народження-народження, —
це прилетіли сойки. Перебиваючи одна одну, вони галасували і, нарешті, сказали хором:
   — По-здо-ро-вля-є-мо!!!
   — Дякую! — Яна всміхнулася про себе: «Які ж все-таки вони галасливі, ці сойки!» А вголос спитала:
   — Звідки ж ви дізналися, що саме сьогодні мій День народження?
   — Ми знаємо-знаємо! Сірунчик! Кіт-кіт сказав, що календар-календар, а ми самі-самі-самі здогадалися. А тітонька-тітоньна вона знала, а ми здогадалися-здо-гадалися!
   На Сонячній галяві зібралися всі звірі і, коли Яна підійшла,то побачила тут своїх знайомих і друзів: сірохвості білочки, що живуть на горіхах біля дороги, там у них гніздечко, а недавно народилося двоє маленьких білченят, матінка-Зайчиха зі своїми вуханчиками, лісова козулька, що її Яна недавно зустріла з її матінкою та багато-багато інших. Були і деякі
такі, що їх дівчинка зразу й не помітила, бо в лісі кожен день дорогий. Наприклад, зелена гусінь продовжувала їсти листок, бо їй із дерева і так все було чудово видно!
   Білочки принесли Яні горіхів ліщини, зайченята — квіти, руденькі мишки сушених полуниць насипали в жменьку, а лісові кабанчики — жолудів в кишеню. Яна не знала, що буде робити із жолудями, але за все чемно подякувала.
Вона була щаслива!

Книга Гуцульщина літературна - Черганівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів