Енциклопедія трипільської цивілізації

РЕСТАВРАЦІЯ КЕРАМІКИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Для збереження історичної і культурної спадщини, найчисленнішим представником якої є отримана в результаті розкопок кераміка, необхідно навчитися відтворювати її у первинному вигляді, грамотно видаляти зайві нашарування, забруднення і компенсувати завдані з часом руйнування.

На ступінь збереження керамічних речей, що знаходяться в землі, впливає склад ґрунту, його засоленість, близькість ґрунтових вод, умови і глибина знаходження предмета в землі, руйнівна дія мікроорганізмів. Чим ближче об'єкт до поверхні, тим сильніше він може бути засолений і зруйнований.

Ґрунтові води, які проникають в кераміку, містять розчинені солі, найчастіше хлористого натрію (представник розчинних солей), а також хлористого калію, хлористого магнію, хлористого кальцію і т.д. Нерозчинні або важкорозчинні солі є в ґрунтових водах у невеликій кількості, але згодом і вони також накопичуються на поверхні речей, вкриваючи їх щільною кіркою важкорозчинних нашарувань (вуглекислого та сірчанокислого кальцію, гіпсу, кремнезему тощо.). Враховуючи вік кераміки енеоліту, який вимірюється тисячоліттями, такі нашарування можуть досягати товщини 1 мм і навіть більше.

Під час видобування кераміки з ґрунту зростає небезпека її руйнування, оскільки при цьому відбувається різка зміна режиму температури й вологості та сольової рівноваги, яка встановилася між черепком і навколишнім середовищем (ґрунтом) упродовж сотень або тисяч років. Перехід кераміки із ґрунтового середовища в атмосферні умови супроводжується прискоренням процесів руйнування внаслідок інтенсивної взаємодії археологічного предмета з киснем повітря.

Крім хімічного руйнування, археологічна кераміка зазнає механічного руйнування, рівень якого залежить від складу глиняної маси, характеру і кількості домішок, температури й умов випалення, які впливають на міцність черепка і його стійкість до впливу перепадів режимів температури й вологи.

Енеолітична кераміка переважно містить вапнякові нашарування, які часто вкривають усю поверхню черепка, приховуючи повну інформацію про нього. Отже, першорядним завданням є видалення вапнякових нашарувань з найменшою шкодою для кераміки. Багаторічна практика й дослідницька робота показали, що найбільш безпечним для видалення вапнякових нашарувань є водний розчин лимонної кислоти, яка не шкідлива і для людини. Раніше археологами для видалення вапнякової патини інтенсивно застосовувався водний розчин соляної кислоти, однак виявилося, що вона руйнує також і саму кераміку, вступаючи у взаємодію з оксидами металів, які знаходяться в глині. Перш ніж приступити до видалення вапнякових нашарувань, кераміку необхідно промити у воді м'якою щіткою від землі, пилу та бруду. Потім вологу кераміку занурюють в підготовлений 3% водний розчин лимонної кислоти (з розрахунку 30 г кислоти на 1 л води (дистильованої або кип'яченої). Кераміку періодично виймають з водного розчину кислоти і м'якою щіткою промивають від нашарувань у посудині з водою. Процес повторюється до повного видалення нашарувань. З цією метою можна застосовувати також оцтову кислоту (3—5 % водний розчин). Для нейтралізації дії кислоти на кераміку її слід занурити в 1% водний розчин аміаку, після чого ретельно промити водою. Остаточне промивання краще проводити дистильованою або кип'яченою водою. Цей метод можна використовувати для миття неушкод-женої кераміки.

Слабко випалену, кераміку або таку, що розшаровується, перед зануренням у воду необхідно закріпити. Для зміцнення можна використати 2—5 % розчини термопластичних клеїв: ПВБ (полівініл-бутираль), ПБМА (полібутилмета-крилат), БМК-5 (співполімер бутил-метакрилату і метакрилової кислоти). Насичення проводять від одного до декількох разів, послідовно збільшуючи концентрацію розчину, залежно від ступеня збереження кераміки, до появи блиску на поверхні. Зайвий блиск видаляється ватним тампоном з розчинником. Перелічені вище розчини клеїв наносять на добре просушений черепок. Забруднення знімають марлею, насиченою розчинником, розчинник знімає бруд зверху, а полімер проникає вглиб черепка.

Після закінчення процедури очищення поверхні слід перевірити кераміку на наявність хлористих солей. Це роблять за допомогою 0,1-нормального водного розчину азотнокислого срібла. Попередньо фрагменти кераміки занурюють на добу в дистильовану воду. Потім наливають у пробірку 5 мл проби цієї води, куди додають піпеткою 1—2 краплі 30—34 % водного розчину азотної кислоти. Вміст пробірки перемішують, потім краплями додають 0,1-нормальний розчин азотнокислого срібла. Якщо вміст солей значний, то випаде інтенсивний осад з хлориду срібла, а розчин стане каламутним. Це означає, що промивання кераміки водою слід продовжити, змінюючи її що-доби, і періодично проводити контрольну перевірку 0,1-нормальним розчином азотнокислого срібла до повного видалення хлоридів, тобто доти, доки контрольний розчин стане прозорим.

Сушити вимиту кераміку слід повільно, уникаючи впливу прямих сонячних променів. У приміщенні має бути добра вентиляція. У польових умовах сушити треба в тіні або накриваючи щільним папером — крафтом. Розкладати вимиту кераміку краще на сітчастих підставках. Можна використовувати також «крафт» — папір.

Після висушування кераміки здійснюється підбір фрагментів. Вони розкладаються відповідно до форми посудини: підбираються фрагменти вінець, тулуба, дна. За необхідності, для полегшення подальшого склеювання, на внутрішній поверхні підібраних фрагментів, на стиках, можна поставити позначки простим олівцем.

Перед склеюванням злами фрагментів, якщо кераміка не зміцнювалася раніше, спочатку просочують розчином полімеру (2—4 %), яким будуть проводити склеювання, для збільшення надійності і забезпечення рівномірної міцності керамічного матеріалу та майбутнього клейового шва.

Склеювання краще починати з донної (нижньої) частини посудини, поступово нарощуючи її з фрагментів. Склеювання кераміки провадиться термопластичними клеями:
ПВБка (10% розчин в етиловому спирті), ПБМАвв (15-20% розчин в ацетоні) або БМК-5 (15% розчин в суміші розчинників: ацетон, ксилол, ізопропиловий спирт (1:1:1). Надлишки клею, що виступив зі швів, відразу ж видаляються ватними тампонами, змоченими розчинником, що застосовувався для приготування клею.

На стиках склеєних фрагментів часто бувають втрати, які в разі необхідності мастикуються (заповнюються) мастикою на основі полімеру, яким проводили склеювання, наприклад, 8 % розчин ПВБка в етиловому спирті з наповнювачами з дрібно потовченої кераміки або сухого пігменту потрібного тону, або білила титанові полівінілацетатні, тальк і дистильована вода. їх змішують в однакових пропорціях. Обробка проводиться скальпелем і ватно-марлевими тампонами, змоченими етиловим спиртом.

Якщо кераміка має пористу або слабко випалену поверхню, то перед заповненням втрат її необхідно укріпити 2—4 % розчином клею (ПВБ, БМК-5). Це необхідно для того, щоб запобігти проникненню в пори кераміки реставраційних матеріалів та гіпсового пилу під час обробки доповнень та мастикування швів.

Великі втрати заповнюються гіпсополімером. У дистильовану (або кип'ячену) воду, приготовлену для замішування гіпсового розчину, додаємо 12 % розчин ПВА дисперсії, що становить одну четверту частину від загального об'єму рідини (враховуючи початкову концентрацію ПВА (50%)). Розчин ретельно перемішують і насипають гіпс у такій кількості, щоб конус гіпсового порошку трохи виступав над поверхнею води. Потім ретельно й обережно перемішують (щоб уникнути утворення в масі повітряних кульок) і заповнюють ним підготовлену форму. При необхідності застосування тонованого гіпсу до нього додають кольорові пігменти в кількості не більше 40 % від загальної маси розчину.

Для виготовлення форм-відтисків застосовують скульптурний пластилін, присипаний тальком (щоб не залишати жирних плям на кераміці), або пластинки воску базисного. Обробка гіпсових доповнень проводиться скальпелем і наждачним папером різних номерів зернистості.

Підготовлені поверхні доповнень тонуються. Для тонування гіпсових доповнень краще використовувати світлостійку акварель, змішану з полівінілацетатними титановими білилами. Тонування має бути на півтону світлішим за основний колір кераміки.

Завдяки правильно та вчасно проведеним реставраційним заходам можна зберегти унікальні керамічні вироби трипільської культури.

Найкращі зразки реставрованого трипільського посуду нині прикрашають експозиції Національного музею історії України, Археологічного музею Інституту археології, експонуються на археологічних виставках в Україні та в усьому світі, демонструючи надбання національної історико-культурної спадщини.

Енциклопедія трипільської цивілізації - Додатки до книги 1