ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА У СУЧАСНОМУ МІФОТВОРЕННІ
Яскраві матеріали трипільської археологічної культури вже наприкінці ХІХ ст. викликали цілком природне бажання віднайти їм відповідне місце в давній історії Європи і Світу. За останнє століття було створено чимало концепцій давньої історії, праісторії, яку реконструювали з використанням не лише археологічних джерел — старожитностей, розкопаних поселень та могильників, але і даних історичного мовознавства.
Самий лише їх перелік, не кажучи про детальний аналіз з точки зору сучасної науки, був би достатньо довгим. Оскільки Енциклопедія трипільської культури є працею культурологічного спрямування, історичні інтерпретації матеріалу здебільшого лишилися по за межами видання. З поглядами сучасних фахівців Національної Академії наук України та інших наукових установ і організацій на цю проблему можна досить детально ознайомитися у відповідній літературі. Запропоновані історичні реконструкції є достатньо обгрунтованими, в цілому відповідають сучасному стану джерелознавчої бази і базуються насамперед на результатах археологічних досліджень.
Увагу читача може привернути досить широке коло праць, автори яких мають власні погляди на місце і роль Трипілля в Україні і світі та презентують свої ідеї як альтернативні по відношенню до наукових історичних концепцій. Подібні вчення у останні 15 років набули особливого поширення. їх автори, посилаючись переважно один на одного, пропонують власну, міфологізовану праісторію України або всього людства.
З'явилася також низка друкованих праць, автори яких йдуть власним шляхом, використовуючи наукові видання як матеріал для власних коментарів, джерелом яких стають жвава, необтяжена фаховими знаннями уява та фантазія. Як не дивно, подібні твори поступово проникли до державної системи освіти різного рівня, а за кількістю назв та обсягом тиражів на порядок переважають праці науковців. Натомість спеціалісти обмежуються критичними статтями, переважно у фахових виданнях, резонанс яких неможливо співставити з виходом у світ чергової популярної чарівної казки письменника—міфотворця.
Ситуація, коли белетристика маскується під наукове видання, здається нам не зовсім нормальною, з огляду на те, що популяризується неправдива інформація. Щоб спростувати хоча б частину поширеної у виданнях дезінформації про трипільську культуру, ми вирішили включити у якості додатка до вступного тому Енциклопедії цю розвідку ще про один вимір Трипілля — міфологічний. Але тут йдеться не про трипільські міфи, а про міфічних трипільців, як їх представляють творці сучасного міфоісторичного напрямку. Отже, необхідно розмежувати різні галузі творчості у трипіллязнавстві — науку і міф.
Вітчизняні філософи вважають, що міфологія у суспільній свідомості посткомуністичної України набула небезпечного поширення. Під поняттям «міф» М.Попович пропонує розуміти розповідь про історичні події, яка виконує наступні три функції:
В сучасному суспільстві такі функції поділено між різними сферами культури. Роль науки в них — пізнання історії й пояснення природних процесів. Право і мораль формують норми суспільної поведінки. Мистецтво духовно об'єднує людей. Синтез трьох відзначених функцій у один-єдиний можливий тоді, коли їм припускається сакральний характер, тобто утворюється міф. Міф не може підлягати сумніву, науковій перевірці, адже «має бути щось святе». Він розглядається як джерело і основа пояснень сущого.
Функція подібного міфу — вивести сучасність з історичних джерел, прийняти їх, як «священні», виявити там норми поведінки, щоб потім через ритуали — свята поєднати минуле із сучасним, відтворюючи минуле через мистецтво та ритуал. Наука розглядається як постачальник «сировини» — фактів, які, однак, є лише тлом, яке може бути довільно змінено відповідно до глобального замислу.
Україна не є унікальною щодо міфотворчості на історичному підгрунті. І тема трипільської культури є однією із багатьох, які включено до цього творчого процесу. Історичні міфи можна віднайти у будь якій країні світу, вони продукувалися і продукуються подекуди перетворившись на добрий бізнес. Сучасні творці неоміфології схильні (принаймні на початкових етапах своєї діяльності) стилізувати свої твори під наукові дослідження. Конче необхідне провести вододіл між наукою та міфом на ниві праісторії України.
Література, подібна за жанром до тієї, що стала предметом нашого огляду, видається у всьому світі і користується величезною популярністю. У кожній країні існує коло людей, які творять міфи праісторії. Наприклад, К.В.Керам наводить цілу низку праць, у яких розглядається походження індіанців Північної Америки, автори яких виводять останніх то з Атлантиди, то з «країни—матері» Му. їх твори витримують десятки видань і мають тисячі (іноді сотні тисяч) адептів. Огляду таких творів присвячено спеціальні наукові дослідження.
Книги авторів міфо-історичного напрямку у всьому світі об'єднує низка спільних рис, що обумовлені законами жанру. Вони застосовують методичні прийоми, що мають таке саме відношення до науки, як магія. Так само як у магії та міфології важливу роль відіграє тут емоційність читачів та харизма автора.
Актуальність таких праць визначається пошуками коріння нації. У основі більшості етногенетичних розвідок лежить уявлення про існування видатних націй, що стали колискою земної цивілізації. Представникам міфо-історичного напрямку не до вподоби цивілізаційний підхід до історичного процесу, який визнає унікальність і важливість для всесвітньо-історичного процесу кожної цивілізації.
Як правило, пафос цих видань спрямований на доведення унікальності культури певного народу, який має найдовший та найславетніший родовід від легендарних предків. Як
не дивно, закони які обумовлюють націоналістичні ідеї, інтернаціональні. У цьому легко пересвідчитися, якщо ознайомитися з подібною літературою з будь-якого із континентів.
Вірогідно це пояснюється загальними законами та визначеною вище метою міфотворення, які є спільними для всіх міфів (та їх творців) незалежно від того, складені вони у XXX столітті до нашої ери у Месопотамії чи у XXI — нашої ери в Україні. Можна виділити такі характерні особливості сучасних праць міфоісторичного напрямку.
1. Автор претендує на створення абсолютно оригінальної концепції історичного процесу у світовому масштабі або у окремо визначеному регіоні, яка визначається, як альтернативна по відношенню до поглядів науковців.
2. Автор, як правило, не є фахівцем у тій галузі, до якої відносяться його розвідки.
3. Йому невідомо багато фактів, матеріалів, даних, різноманітних джерел, які є основою для створення наукових концепцій, до того ж він не володіє методикою наукового дослідження.
4. Автор керується заздалегідь заданою ідеєю. Йому не потрібно проводити тривалі пошуки фактів, аналіз джерел, систематизацію даних та їх перевірку.
5. Для створення міфу має значення не факт сам по собі, а його символічне значення у міфічній картині. Коли бракує символів, їх вигадують або матеріалізують у вигляді загадкових написів, зображень, тощо. Звісно, оригінали їх зазвичай втрачені (знищені ворогами), а публіці дістаються тільки копії.
6. Авторам міфологізованої історії не потрібно доводити свої гіпотези, їх проповідують. А звісно ж, що немає пророка у власній батьківщині...
7. Створені за такими правилами оригінальні концепції ніколи не витримують наукової апробації фахівців, натомість їх автори збирають прихильників свого вчення відповідно власної харизми. Вони сумісні із наукою настільки, як з нею сумісні міфи — наука їх вивчає.
Всі перелічені вище спостереження виявилися цілком придатними для характеристики українського сектору сучасної міфоісторичної творчості.
Зрозуміло, що інвентаризація та укладання бібліографії, а також наукова критика вітчизняної неоміфо логії у галузі праісторії за своїм обсягом можуть виявитися не меншими, ніж власне Енциклопедія трипільської культури або праці які рецензуються. Тому зупинимося на деяких прикладах і розглянемо праці, що презентують цей напрямок, видані у останні два-три роки, а отже, доступні масовому читачеві. Це одна з останніх праць Ю.О.Шилова, книга П.Л.Паламарчука та I.А.Андрієвського, навчальний посібник О.А.Білоусько. Розглянуто також місця, які стосуються трипільської культури, із книги О.I.Асова та М.Ю.Коновалова, як приклад підходу російських авторів до реконструкції праісторії.
Бібліотека порталу Косівщини та Гуцульщини пропонує переглянути не тільки твори косівських авторів. До вашої уваги книга "Гуцульщина літературна", книга Марії Равшер "Здвиженський храм" та інші твори про Косів, Косівщину та Гуцульщину.
Ласкаво просимо в місто Косів, Косівщину та Гуцульщину!