Енциклопедія трипільської цивілізації

Перша світова війна та наступні події внесли чимало змін у політичну карту Європи в цілому і України зокрема. Україна виявилася розділеною між кількома державами. Два десятиліття вивчення археологічної спадщини, в тому числі трипільської культури проходили ніби у двох паралельних світах — на Заході (в Румунії і Польщі) та в Радянському Союзі. Наукову співпрацю, відкрите спілкування змінили взаємні підозри, ідеологічна боротьба, критика «буржуазної археології». Для радянських археологів у 30-ті роки навіть звичайне спілкування із закордонними колегами стало смертельно небезпечним.

Порівнюючи досягнення «паралельного трипіллєзнавства» і здобутки радянських археологів у період між двома світовими війнами, можна прийти до висновку, що кожен з цих наукових осередків мав власні визначні успіхи у вивченні Трипілля. Наша мета — звести ці лінії, які лишалися паралельними за часи радянського режиму, показати всі здобутки дослідників. Адже вчені, де б вони не працювали, вивчали трипільську культуру, яка належить праісторії, а ярлики «буржуазних учених», «українських націоналістів», «радянських дослідників» не повинні затьмарювати головні критерії, за якими нащадки оцінюють своїх попередників у науці: науковий фах та наукова відданість.

У 20—30-ті роки XX століття важливі дослідження трипільської культури тривають за межами Радянської України. Насамперед це вивчення пам'яток трипільської культури, або як її називали, «культури мальованої кераміки» у західноукраїнських землях. Фактично трипільська культура вивчалася тут зусиллями західноєвропейських фахівців, а їх дослідження, до речі видані кількома мовами, не мали яскраво виявленого національного забарвлення. Деякі археологи, які вивчали трипільську культуру, належать до празької школи. Ще один

центр дослідження Трипілля був у Львові. Частина досліджень та видання їх результатів стали можливими завдяки підтримці Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Слід відзначити великий внесок у вивчення трипільської культури у Подністров'ї професора Львівського університету Л. Козловського. 1922 р. він поновив розкопки в Бучачі, проводив дослідження в Кошилівцях, Незвиську та інших місцях. Л. Козловський вперше здійснив реконструкцію трипільського будинку на палях. Він вважав рештки площадок руїнами жител, які спалювались разом їз хатнім начинням та останками померлого господаря. У 70-ті роки ідея Л. Козловського про ритуальне спалення трипільських жител була підтримана В. I. Маркевичем та К. В. Зіньковським. Тому передчасно вважати остаточно вирішенним питання про те, що трипільські площадки були рештками тільки жител і не свідчать про поховальні ритуали. Л. Козловському належить також власна хронологічна схема для трипільських пам'яток Середнього Подністров'я.

На початку 20-х років трипільськими старожитностями зацікавилися археологи з Великої Британії. Г. Чайлд ознайомився з колекціями давнини трипільської культури у музеях Львова, Відня, Варшави. У Відні він працював над колекцією з поселення Шипинці і проілюстрував свою публікацію, присвячену цій яскравій пам'ятці не лише чудовими фотознімками, але й власноручними малюнками. Було організовано спільні з польськими археологами розкопки. У 1926 р. разом з Л. Козловським Г. Xетчинсон і Д. Престон вели розкопки у Незвиську, Г. Чайлд — у Кошилівцях. Xоча матеріали з розкопок у Незвиську одразу й не були опубліковані, проте їх результати Г. Чайлд врахував у своїй праці з праісторії Подунав'я. Трипільська культура та її нові дослідження продовжували цікавити його й надалі.

У 30-ті роки невеликі за обсягом розкопки у Заліщиках проводять Т. Сулімірський та Й. Журовський, а в Городниці — М. Смішко.

В Галичині в ці роки працював О. Кандиба. У 20—30-ті рр. при підтримці Наукового товариства ім. Т. Шевченка він здійснює розвідки та розкопки у Верхньому Подністров'ї біля сіл Ланівці, Добривляни, Заліщики та Більче Золоте — у печері Вертеба. У 30-ті роки XX століття працює у Празі в Українському Вільному університеті та археологічному відділі Чеського Національного музею. Це дає досліднику змогу брати участь у міжнародних археологічних конференціях, знайомитися з матеріалами колекцій, які зберігаються в різних музеях та спілкуватися з фахівцями багатьох європейських археологічних установ. О. Кандиба приймає участь у багатьох експедиціях, в тому числі у міжнародних, по всій Європі, а також веде курс лекцій у Гарвардську університеті США. В США О.Кандиба стає одним з організаторів Українського наукового інституту, де під його редакцією виходить збірка, присвячена пам'яткам трипільської культури «Старша мальована кераміка в Галичині».

Результати археологічних експедицій багатьох дослідників узагальнені у монографічному виданні, присвяченому поселенню Шипенці. Це було перше монографічним виданням матеріалів з розкопок трипільського поселення в Галичині, де автором, крім того, дано глибокий аналіз і інших відомих на той час матеріалів трипільської культури.

О. Кандибі належіть найбільш грунтовна на той час розробка з хронології цієї культури у верхів'ях Дністра та Пруту, яка спиралася на типологічний і стилістичний аналіз знайденого там мальованого посуду. Важливим є факт віднесення матеріалів поселення Городище-Городниця до культури, яка передує та генетично пов'язана з культурою мальованої кераміки та співставлення їх з дослідженими Р. Вульпе шарами Ізвоару, віднесеними до культури Прекукутень. Таким чином, у 1937 році О. Кандиба опублікував періодизацію трипільских пам'яток Галичини, які розглядалися як частина культурної спільності Трипілля-Кукутені. У радянському трипіллязнавстві така періодизація була остаточно оформлена лише після виділення Трипілля А, співставленного з Ізвоаром Т. Пассек у праці 1949 р.2 та етапу ВІ-ВІІ Трипілля, якій відповідає періоду Кукутень А—В у 70-ті роки XX століття.

П. П. Курінний пише про три хвилі політичної еміграції з України до Західної Європи. Трипільську культуру вивчали представники другої, після 1919 р., та третьої, після Другої світової війни, еміграції, хоча зрозуміло, що такий поділ є досить умовним.

У дослідження трипільської культури важливий внесок зробили такі яскраві представники науки української діаспори, як В. Щербаківський, Л. Чикаленко. В. Щербаківсь-кий звертався до Трипілля, викладаючи свою оригінальну концепцію походження українського народу. Л. Чикаленко, творець оригінальної концепції вівіфікаціонізму, вивчав трипільську орнаментацію і присвятив їй декілька праць. В 30-ті роки продовжив дослідження трипільських пам'яток Я. Пастернак, який через три десятиліття стане автором виданої в Канаді 1961р. українською мовою монументальної «Археології України».

Енциклопедія трипільської цивілізації - Трипільська культура. Історія досліджень.