Енциклопедія трипільської цивілізації

Вже на початку 20-х років XX ст. постало питання: коли і хто відкрив трипільську культуру? На одному із засідань Трипільської комісії ВУАК у 1926 р. М. Я. Рудинському доручили дослідити це питання. На жаль, результати виконання цього доручення поки що в архіві знайти не вдалося. Але показовий факт — члени Трипільської комісії — деякі з них були добре знайомі (і працювали) ще з Вікентієм Xвойкою — не могли прийти до одностайного висновку щодо питання встановлення приорітету в цій галузі.

Нині в Україні прийнято починати розповідь про трипільську культуру з відкриттів Вікентія Xвойки, зроблених ним наприкінці XIX ст., у 1896—1897 рр., неподалік від Києва, в околицях містечка Трипілля, або з його розкопок на Кирилівських висотах в Києві у 1893 р. Останню дату прийняли за початок дослідження і 1993 р. було відзначено сто років відкриття трипільської культури.

Однак реальна історія археологічних досліджень трипільської культури на території України налічує майже сто тридцять років, тобто починається в 70-ті роки дев'ятнадцятого століття. Звичайно, знайдені тоді старожитності ще не були названі трипільськими, через те що поняття «трипільська культура» було введене в науковий обіг лише через 30 років — наприкінці XIX — на початку XX ст.

Можливо, зацікавлення дописемною історією зросло в останню чверть XIX ст. під впливом суттєвих змін у поглядах на доісторичну Європу, які сталися внаслідок сенсаційних розкопок Генріха Шлімана в Трої, Мікенах та інших місцях. Адже саме ці археологічні сенсації були тлом, на якому відбулися перші розкопки пам'яток трипільської культури.

Отже, відкриття і назва трипільської культури пов'язані з Київщиною та дослідженнями київського археолога В. Xвойки. З кінця XX століття вживається термін культура (культурна спільність) Трипілля-Кукутень, бо ці дві культури визнані феноменом давньої історії Карпато-Балкано-Дніпровського регіону у добу енеоліту. Але територія, на якій поширена трипільська культура, від часів її відкриття і до сьогодні завжди належала різним державам, вірогідно саме це спричинило появу трьох назв: Кукутень в Румунії, мальованої кераміки в Галичині та на Буковині і трипільської культури на Поділлі, Черкащині та Київщині.

Наприкінці XIX — напочатку XX століття, коли культура Кукутень, поширена від Карпатських гір до Пруту, почала вивчатися в Румунії1, аналогічні пам'ятки було відкрито на теренах двох імперій — Австро-Угор-ської та Російської. Здається, це було досить важливим фактором в історії дослідження трипільської частини трипільсько-кукутенської спільноти. Адже переважна частина «трипільської» території від Дністра до лівобережжя Дніпра нині пов'язана з теренами незалежної держави України, територію якої наприкінці XIX та у першій половині XX століття було поділено між згаданими імперіями. Менша за площею, яку займає, але не за значенням для дослідження, частина трипільської ойкумени зосереджена у Молдові та Румунії.

Повна історія досліджень трипільської культури ще не написана. У цьому розділі ми торкаємося лише найвідоміших сторінок досліджень, подій, які мали значення для набуття нових знань про Трипілля. Навіть такий побіжний огляд виявився справою непростою. Не лише підбір фактів, але їх тлумачення, інтерпретація супроводжувалися багатьма труднощами. У багатьох оглядах, присвячених вивченню Трипілля у радянські часи, особливо у 30—50-х рр. наголошується на дослідженнях саме радянських фахівців, а праця «дореволюційних» та «буржуазних» археологів, як правило, ледь згадуються як методично незрілі, або лишаються поза увагою. Багато прізвищ дослідників десятиріччями не згадували взагалі, особливо в Києві. Нині часи змінилися, але всебічно зважена оцінка історії досліджень Трипілля все ще лишається актуальною.

Треба підкреслити, що ми намагалися уникнути вживання модного нині терміна «український археолог», а якщо і вживаємо його, то маємо на увазі не належність дослідника до українського етносу, його громадянство або мову, якою викладено його дослідження, а тільки те, що праці його торкаються пам'яток, розташованих на теренах сучасної України.

Мабуть не випадково історія археології демонструє вражаючий «трипільський дослідницький інтернаціонал»: цій культурі присвячені праці фахівців, які мали різне громадянство і були представниками багатьох національностей. Серед них австрійці, англійці, євреї, литовці, молдавани, німці, поляки, росіяни, румуни, чехи, угорці, українці. При цьому результати досліджень старо-житностей трипільської культури з території сучасної України опубліковано не лише українською та російською, але і англійською, іспанською, італійською, німецькою, польською, португальською, французькою та японською мовами.

Обсяги цього наукових надбання, що стосуються культури Трипілля вражають. За 40 років (1917 — 57 рр.) за даними I. Г. Шовкопляса, в СРСР опубліковано близько 180 праць на трипільську тематику. А вже у 1967—1975 рр. (за 9 років) вийшло 166 наукових праць, безпосередньо присвячених трипільській культурі2. Нині ж загальна бібліографія наукових праць по трипільській культурі налічує понад півтори тисячі праць. За нашими підрахунками, на початок 2004 р. у світі видано близько 70 монографічних досліджень, присвячених Трипіллю-Кукутень. Близько 40 з них видані в СРСР та Україні, решта — переважно в Румунії.

Варте уваги спрямування цих праць. В СРСР та Україні переважали видання узагальнюючого характеру, регіональні або тематичні дослідження — 80% монографій, і лише 20% присвячені виданню матеріалів окремих поселень або могильників. Натомість за кордоном тенденція інша — 50—55% монографій дають публікацію окремих поселень, решта — тематичні праці. Тобто складається враження, що археологічні матеріали з розкопок Трипілля-Кукутень видають у Румунії, Німеччині, Британії, Польщі, а в наших краях дослідники більше схильні до монографічних досліджень аналітичного характеру.

Огляд історії досліджень трипільської культури складається з двох частин. Перша присвячена польовим дослідженням — археологічним розкопкам та розвідкам. Друга — науковим дослідженням, під якими ми розуміємо осмислення, інтерпретацію результатів польових досліджень.

У цьому розділі ми намагалися в загальних рисах викласти історію археологічних досліджень, щоб читач хочаб приблизно міг уявити той величезний масив фактів і джерел, а також обсяг праці кількох поколінь фахівців, які стоять за знаннями про трипільську культуру сьогодні. Цих фактів, сотні відкритих поселень, тисячі колекцій археологічних матеріалів не спростувати посиланням на будь-які авторитети.

Ми не ставили за мету перелічити абсолютно всі археологічні розвідки трипільських старожитностей — такого реєстру не існує, складання його — справа майбутнього. Наша мета — накреслити хоча б приблизні контури історії пізнання, відкриття «Трипільського Світу», який існував на цій землі сім-шість тисяч років тому.

Енциклопедія трипільської цивілізації - Трипільська культура. Історія досліджень.