Бібліотека

Виконується пісня «ОЙ У ЛУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА»
(слова С. Чарнецького, музика М. Гайворонського)

Це Гімн, і його співають стоячи всі присутні

Учень говорить присягу. Я, український Січовий Стрілець, присягаю українським князям та гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму рідному краєві, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь!

Учень. Січові Стрільці! Безсмертні борці, вірні сини матері-України, які не шкодували ні сил, ні здоров’я для її добра, щастя і волі, котрі на вівтар її визволення без вагань клали своє найдорожче – життя. Це цвіт і совість української нації, її гордість і слава.

Учениця. Вони гордо і мужньо підняли національні синьо-жовті знамена, ідучи визволяти з 300-літньої неволі Російської імперії своїх наддніпрянських братів-українців. До цього їх кликали віра, надія, синівська любов.

Виконується пісня «ГЕЙ ВИ, ХЛОПЦІ СІЧОВІЇ»
(слова К. Гутковського, музика. М. Гайворонського)

Декламують вірш В. Сосюри «ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ»

Вони були патріотичними і сміливими, щирими і чесними. Майже роздягнені, босі і голодні, вони, як свідчать очевидці, не вчинили жодного мародерства.

Виконується пісня «ЇХАВ СТРІЛЕЦЬ НА ВІЙНОНЬКУ»
(музика М. Гайворонського)

Вірш Андрія Кравця-Кравченка «НЕ ХОЧУ Я...»

Не хочу я, щоби над рідним краєм
Наїзники стояли із нагаєм,
Щоб ссали кров і піт у хлібороба,
Розточували дух свої й чужі мікроби.

Я хочу, щоб прийшла жадана воля,
Щоб серце матері забилося без болю,
Щоб встала тут, де попіл і руїна,
Й подала руку сонцю Україна.

Учень. Прокотилися невмирущою славою важкі бої за гору Маківку (2 квітня – 3 травня 1915 р.), криваві бої на горі Лисоні (4–30 вересня 1916 р.). Перемогли повстанці у Львові під проводом Д. Вітовського у ніч на 1 листопада 1918 р. і було створено ЗУНР, важкі бої з більшовиками за Проскурів (27 липня 1919 р.)

Учениця. Крути, 29 січня 1918 року. Їх триста з Куреня студентів Січових Стрільців, 14–16-річних українських спартанців: учнів Другої ім. Кирила і Мефодія гімназії, гідротехнічної та лікарської шкіл, студенти Володимирського університету – стали на смертний бій з чотирьохтисячною, озброєною до зубів, добре навченою, безпощадною червоногвардійською армією під Крутами, щоб не допустити інтервентів до Києва після проголошення 22 січня 1918 р. Четвертим універсалом незалежності і самостійності України.

Учень. Вони стали на смертний бій, щоб не допустити Муравйова в любимий Київ. «Муравйовці» були дуже жорстокими та ненавиділи все українське. Вони вбивали людей навіть за те, що ті були у вишитій сорочці чи розмовляли рідною українською мовою. Як і 480 року до н.е. спартанці, сини Еллади, стали на шляху величезної армії персів під Фермо­пілами, щоб не допустити їх до славних Афін, так і вони заступили ворогові шлях до Києва...

Учениця. І тих, і тих було триста... У них однакове було праг­нення до волі, до життя. У них була велика любов до рідної Бать­ківщини, як і в трьохсот козаків армії Богдана Хмель­ницького, що полягли смертю хоробрих 1651 р. під Берестечком.

Виконується пісня «ЗА БАЙРАКОМ БАЙРАК»
(слова Т. Г. Шевченка)

Учень. Погано озброєні, майже роздягнуті й голодні патріоти-добровольці 28 січня 1918 року вийшли з Києва і 29 січня о 4 годині ранку, стомлені, прийшли до залізничної станції Крути. Замість відпочинку прийняли важкий і нерівний бій...

Учениця. Наступали п’яні, до зубів озброєні матроси Балтійського флоту, яких послав Ленін для знищення молодої України. Чотири тисячі проти трьохсот...

Учень. Уже пізнього вечора на чернігівських полях запанувала страшна кривава тиша. Тут склали свої голови юні борці за вільну Україну.

Виконується пісня «В СТЕПАХ УКРАЇНИ»

В степах України – широке роздолля,
Високі могили в степах.
Лежить там козацькая воля,
І слава застигла у прах.

Ніхто на могилах не плаче,
Ніхто не схиляє знамен.
Ніхто не пом’яне козачих
Давно позабутих імен.

Лиш здавна легенда ходила,
Що скоро наступлять ті дні
Коли розверзнеться могила
І встане козак на коні.

Андрій Кравець-Кравченко

Учениця. Двадцять сім студентів-героїв потрапили в полон. Після жорстоких знущань і тортур їх наступного дня розстріляли, навіть не дозволивши по-християнськи похо­ронити. Семеро полонених п’яні матроси помилково разом зі своїми відправили в Харків до лікарні, і вони, можливо, залишились живими...

Тільки туга життя
Прокричить глупу ніч
І воскресне колись
Цвітом юних облич.

Давні болі душі
Зійдуть в пісню просту,
І тернові кущі
На валах проростуть.

Євген Сверстюк

Учениця. Місто Базар на Житомирщині... І ще одна кривава рана нашого народу в його боротьбі за своє визволення...

Учень. З 21 листопада 1921 року Базар – це свята могила 359 старшин і вояків Українських Січових Стрільців – Української Галицької Армії, розстріляних червоними комісарами Котовського...

Учениця. Восени 1921 р. Волинська група УГА, що складалась з бригад полковника Ступицького та генерала Янченка, перейшла р. Збруч. Четвертого листопада зайняла м. Коростень, але не втримала його... Повернули на Захід. 17 листопада на р. Звіздаль біля села Малі Миньки на Жито­мирщині кавалерія Котовського переважаючою більшістю розгромила українське військо...

Учень. Ті, хто потрапив у полон, були роззброєні... Чекають вістей з рідного краю... Живуть надією... А з вечора 20 листопада 1921 р. полонених змушено викопати для себе глибоку яму-могилу...

З віків страждань, з віків руїни
Крізь кров’ю зрошені літа
Встане нова моя Україна,
Моя Вітчизна золота.

Встане прекрасна і незалежна
Назустріч сонцю із імли,
Неначе мрія тих гетьманів,
Які за неї полягли.

Встане у сяєві свободи,
Вороже топчучи ярмо.
А ми, сини її народу,
На хрест за неї підемо.

Учениця. 21 листопада всіх 359 воїнів УГА – обірва­них, скривавлених, побитих і майже голих – виведено на місце страти.

Учень. І неначе шептали земля, дерева й хмари: «О рід­на Україно, поглянь ще раз на своїх вірних синів... Вони не зрадили тобі, твоїй присязі».

Виконується пісня «ЗА УКРАЇНУ, ЗА ЇЇ ВОЛЮ»
(слова М. Вороного, музика Я. Ярославенка)

За Україну
З огнем завзяття
Рушаймо, браття,
Всі вперед!
Слушний час
Кличе нас
Ну ж бо враз
Сповнять святий наказ!
За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ!

Ганебні пута
Ми вже порвали
І зруйнували
Царський трон!
З-під ярем,
Із тюрем,
Де був гніт,
Ми йдем на вільний світ!
За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ!

О Україно!
О рідна Ненько,
Тобі вірненько
Присягнем!
Серця кров
І любов,
Все тобі
Віддати в боротьбі!
За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ!

Вперед же, браття!
Наш прапор має,
І сонце сяє
Нам в очах!
Дружній тиск,
Зброї блиск,
Кари гнів
І з ним свобідний спів!
За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ!

Учениця. З найближчих околиць за наказом червоних комісарів зігнано селян, щоб бачили страту борців за долю і волю України, щоб їх залякати.

Учень. 359 поважно й гордо йдуть, мов на параді, і босими скривавленими ногами стараються твердо одбивати такт... Прийшли... Стоять над могилою з гордо піднятими головами. Червоні весело вовтузяться біля кулеметів, а 359 гордо, достойно і спокійно стоять...

Учениця. Один із червоних комісарів обіцяє помилування тому, хто вступить до червоного московського війська... Наступає кульмінація. Важка тиша гнітить душі, болем розриває серця селян...

Учень. З рядів приречених виступає козак 6-ї стрілецької дивізії і дужим рівним голосом мовить (може говорити хтось інший): «Я, козак 6-ї Стрілецької Січової дивізії, Щербак, від себе (говорить голосом судді) й козаків, яких знаю, кажу вам: ми знаємо, що нас чекає, і ми не боїмося смерті, але до вас служити не підемо. Коли ж ви нас поб’єте, то знайте, що за нас помститься весь український народ!»

Учениця. Потужним криком «Слава!» стверджують 359 відповідь Степана Щербака й гордо, могутньо співають «Ще не вмерла Україна».

Учень. Комісари лютують, командують: «Огонь!». Але кулеметники розгубились. Комісари самі стріляють з наганів в ряди полонених. Потім почали стріляти і кулемети. Ріднуть ряди січовиків... Стихає пісня...

Учениця. І раптом лунають слова підполковника Митрофана Кузьменка: «Катуйте, кати! Народе України! Слухай голосу своїх вірних синів! Хай живе...». І голос обривається. Зовсім затихає спів. З могили доносяться стогони. Московські кати похапцем засипають живі ще, скривавлені жертви. Селяни потай витирають сльози.

Учень. З могили, як привид, встає поранений, скривавлений стрілець Артем і зникає серед селян... Селяни його заховали, не дають добити, бо «він з того світу». Кати брутально розганяють людей.

Декламують вірш «ПРО НИХ МОВЧАЛИ».

Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав над вами,
Лиш в чистому полі ревіли гармати,
І зорі вмивались сльозами.

Коли хоронили вас в темну могилу,
Від крові земля почорніла,
Під хмарами круки стадами літали,
І бурею битва гриміла.

Учениця. Вони померли. Ні, вони не можуть померти, бо ідея волі України безсмертна і вічна.

Виконується пісня «ПОВІЯВ ВІТЕР СТЕПОВИЙ»
(слова К. Гутковського, музика М. Гайворонського)
або «ОЙ ВПАВ СТРІЛЕЦЬ»
(слова К. Гутковського, музика М. Гайворонського)

Учень. То хто ж вони, Українські Січові Стрільці Укра­їнської Галицької Армії, мужні сини і дочки України? Звідки почалася їхня слава, мученицька історія? Звідки почалася вірність присязі, мужність, нескореність, патріотизм і сила?

Учениця. Батьком Галицької Січі, з якої постали Українські Січові Стрільці, був відомий публіцист, адвокат Кирило Трильовський родом із сім’ї священика Золочівського повіту на Львівщині.

Учень. Він добре знав І. Франка, дружив із В. Сте­фаником, писав вірші, укладав поетичні збірки. 1906 року видав «Збірку пісень патріотичних і січових», яка мала згуртовувати й виховувати в молоді любов до України. Дуже схвально про неї висловлювався І. Франко.

Учениця. Перша «Січ» – спортивно-пожежне товариство, засноване Кирилом Трильовським 5 травня 1900 р. в с. Завалля на Снятинщині. Дуже скоро такі товариства виникли в багатьох селах Галичини. У містах організовували «Соколи». Товариства займалися пробудженням національної свідомості, вели велику просвітницьку діяльність.

Виконується пісня «ГЕЙ, ТАМ НА ГОРІ СІЧ ІДЕ»
або «ГЕЙ ВИ, ХЛОПЦІ СІЧОВІЇ»
(слова К. Гутковського, музика Гайворонського)

Учень. Уже 1902 р. в Коломиї організоване перше загальне січове свято. А друге з участю 19 «Січей» Галичини та однієї «Січі Буковини» відбулось 23 червня 1903 року.

Учениця. 1913 року у Львові виникло товариство «Сі­чо­ві Стрільці», а вже 1914 р. спортивні військові «Січі» взяли активну участь у відзначенні 100-річчя від дня на­роджен­ня Т. Шевченка. (Святкувала «Січ» і в Косові біля пам’ятника Т. Шевченку). Це був їхній перший громадський виступ.

Учень. Легіон Українських Січових Стрільців, як військове формування, було утворено в серпні 1914 р. після початку Першої світової війни для боротьби за визволення Східної України з ярма Російської імперії.

Виконується пісня «ГЕЙ, ВИДНО СЕЛО ЗА ГОРОЮ»
(слова Р. Купчинського, музика Л. Лепкого)

Учениця. 2 серпня 1914 року створено Центральну бойову Управу, що вимагала від австро-угорського уряду сформувати легіон Українських Січових Стрільців.

Учень. 2 серпня 1914 року було утворено Головну Українську Раду, яка закликала всіх українських юнаків зголоситися добровольцями і стати в ряди Українських Січових Стрільців. «Нехай через весь край котиться наш поклик! Нехай пориває до бою всіх, і тисячі нехай стануть в ряди Українських Січових Стрільців».

Учень. Добровольцями за короткий час зголосилося 28 тисяч передових молодих людей. Серед них – дівчата і жінки, сини І. Франка – Петро та Тарас. Але австрійський уряд, під владою якого був наш край, погодився тільки на 2,5 тисячі добровольців.

Виконується пісня «ЖУРАВЛІ» («ВИДИШ, БРАТЕ МІЙ»)
(слова Б. Лепкого, музика Л. Лепкого)

Учениця. Саме вони під синьо-жовтими знаменами йшли в бій проти російської армії генерала Брусилова. Тут і було покладено початок братанню солдатів-українців царської армії, що теж були під жовто-синіми знаменами із Січовими стрільцями. Кидали зброю, відмовлялися вбивати брат брата. На змужнілих, загартованих у боях обличчях бувалих вояків виступали сльози...

НАШ СИНЬО-ЖОВТИЙ СТЯГ

І неба синь й морська глибінь,
І колір сонця, колоска, зернини,
Багатство й щастя поколінь
На стязі Матері-Вкраїни.

З віків прийшов цей стяг до нас
Через борню, полон і зраду.
І ось настав блаженний час,
В руках він знову у народу...

Під ним ішли герої в бій
У дні недолі, в суховії.
За нього на землі чужій
Вмирали в муках борців мрії.

Петро Клим

Учень. 17 березня 1917 року постала Центральна Рада. Через сім місяців більшовики на чолі з Леніним захопили владу в Петербурзі і виступили проти молодої Української держави, на словах спочатку нібито підтримуючи її.

Учениця. Так 20 листопада 1917 року Центральна Рада III Універсалом проголосила Українську Народну Республіку. Першим її президентом обраний великий україн­ський історик, політичний і громадський діяч Михайло Сергійович Грушевський.

Учень. Революційні події в Києві вплинули на розвиток подій на території західних областей України. Спочатку галичани просили незалежності в Австрійської імперії, але, нічого не домігшись, задумали взяти владу за допомогою армії Січових Стрільців.

Учениця. Узяти владу було доручено Дмитру Вітовському. 60 старшин і 1 200 вояків Українського Січового Стрілецтва в ніч на 1 листопада 1917 року взяли владу у Львові. Національна Рада 9 листопада визначила назву нової держави – ЗУНР.

Учень. Був створений перший уряд – Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким. Так Українські Січові Стрільці вписали ще одну славну сторінку в історію України.

Учениця. 1918 рік був четвертим роком Першої світової війни, у ході якої розвалились дві світові імперії: Російська та Австрійська. На руїнах виникли УНР і ЗУНР.

Учень. З’явилась відозва окружної військової команди: «Українська національна Рада в Станіславі 3-го дня січня 1919 року проголосила торжество об’єднання всіх українських земель в одну неподільну Українську Республіку».

Учениця. Усе це дало змогу 22 січня 1919 року проголосити Акт Злуки УНР і ЗУНР в Києві на Софійській площі за участю великої кількості представників народу. Державним Гербом став Тризуб, прапором – синьо-жовтий стяг, гімном – «Ще не вмерла Україна». Так, дякуючи самовідданій боротьбі Українських Січових Стрільців, народилася наша Соборна держава.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ГЕРБ УКРАЇНИ

Ще князь Володимир Великий взяв
Тризуб, як символ сили, слави.
На грошах гривнях накарбував
Знак давньоруської держави...

В ньому народ як брату брат –
Уся історія великої країни.
Борня віків і дні негод
Злука й відродження Вкраїни.

Петро Клим

Учениця. Відтоді важке криваве колесо історії про­коти­лося по українській землі, забравши із собою життя міль­йонів патріотів. Спільними зусиллями польських, румунських інтервентів та більшовиків було знищено Українську державу. Український народ знову опинився в неволі.

Учень. Майже всі Українські Січові Стрільці, що потрапили на територію Російської імперії під свавільну владу Сталіна та його поплічників, були безжально розстріляні, як і жертви під Крутами і Базаром, або закатовані у сталінських застінках Удмуртії, Казахстану, на Соловках, де колись 25 літ у казематі мучився останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. Там він поклав своє козацьке життя, не побачивши з волі Катерини II рідної України.

ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ РЕПРЕСІЙ

Кістками вкриті Соловки
Твоїх дітей, Вкраїно-Мати!
Там мучились сини, батьки
І в муках мусіли вмирати.

І Біломор-канал в крові
Невинні жертви теж купає,
І Казахстан, Сибір вдалі
Від нас могили їх ховає.

Вони лежать в сирій землі,
До тих доріг стежок немає.
Покриті тайною, в імлі,
З журбою вітер там блукає.

Петро Клим

Учениця. Лихоліттями і муками прокотились по нашій українській землі і «розкуркулення», і колективізація, і голодо­мори, і знищення української інтелігенції, і Друга світова війна, у вогні якої горіли борці за волю України – славні воїни ОУН-УПА, продовжувачі справи Українських Січових Стрільців. Вони з десятиріч замовчування й оббріхування звертаються до нас, сущих сьогодні.

Виконується повстанська пісня
«ОЙ У ЛІСІ НА ПОЛЯНЦІ»

Учень. Невідомий широкому загалу поет-борець В.Самійленко у своїй поемі «Чи вам відомо, хто то є повстан­ці?» писав про воїнів УПА:

Чи вам відомо, хто то є повстанці?
Це ті, що їм немає вороття
До рідних хат, десь у рові, землянці
Чи під кущем їм місце для життя.

Ні вдень, ні вніч, ні ввечері, ні вранці
Немає для їх долі забуття,
Бо в домах їх замість осель – руїна
Й розстріл рідних до п’ятого коліна.

Жадоба помсти за свій тихий рай
Сплюндрований у їх гартує дух;
До боротьби їх кличе рідний край,
І кожен з них той поклик любо слуха.

Нехай і мало їх, борців, нехай
Покірно інші ждуть, як віл обуха,
Від ката смерті, тільки не вони,
Не страшно їм нерівної війни...

Скільки вас, побитих у Карпатах,
Скільки вас, скатованих в снігах,
Знає тільки місяць, що на чатах
Вартував у синіх небесах.

Скільки вас без дому, без надії,
За морями в муках довгий час?
Діти долі, квіти веснянії,
Україна молиться за вас.

Учениця. Інший маловідомий поет-борець Василенко-Волош писав:

Наша правда свята, вона сонцем горить
Нам на наших повстанських знаменах,
Лиш для неї клялися до смерті ми жить,
Із шляхів тих ніколи не звернем!

Ще відплатим катам, ми по рідних степах
Із піснями пройдем бойовими!
Не розбійники ми, хоч живем по лісах,
Ми – повстанці – сини України!

Учень. Багато років спливло від часу створення «Січей», їхніх бойових подвигів, від створення УНР та ЗУНР, від Акта Злуки, від великих подвигів УПА в ім’я утворення незалежної України. Вінцем багатовікової боротьби стало проголошення 24 серпня 1991 року Акта незалежності Ук­раїни. А 4 вересня над будинком Верховної Ради замайорів прославлений у боротьбі синьо-жовтий прапор вільної України.

Мільйони нас, але єдине,
Одне натхнення джерело:
Чудесне слово – Україна –
Усіх живило і вело.

В цім слові жаль і біль, і муки,
Воно нам світить, нас веде,
В нім братські виламані руки
В сирих льохах енкаведе.

Й коли по світу нас ганяли
Серед пустель, земель чужих,
Його завжди ми пам’ятали.
Воно і знову нас єднає
В одно: і мертвих, і живих.

Учениця. 1 грудня 1991 року на Всенародному референдумі народ України одностайно (понад 92%) підтвердив Акт незалежності Держави. Те, за що віками клали свої голови кращі сини і дочки України, звершилося. Україна стає вільною європейською державою.

Виконується пісня «ГЕЙ НАЛИВАЙТЕ ПОВНІЇ ЧАРИ»

Учень. І ми, молоде покоління, стали громадянами вільної України, щоб понести естафету наших прадідів, дідів, батьків до розвитку і процвітання рідної держави. Ми повинні зробити все від нас залежне, щоб бути достойними спадкоємцями героїзму, самовідданої праці і слави попередніх поколінь борців. І ми гордимося цим. Хай Бог нам допомагає!

Слава Україні! Героям слава!

Організатор чи ведучі проводять вікторину.

Журі (обирається перед початком присутніми) визначає місця і вручає нагороди, дякує всім за участь, просить задуматись над важкою долею тих, хто боровся за волю України, над їхнім героїзмом.

Відбувається завершення заходу.

Звучить Гімн України. Присутні тримають руку на серці. Доцільно поділитися думками про проведений захід, поговорити із запрошеними, дати їм питання, акцентувати увагу на конкретних спогадах про героїчну боротьбу УПА, підтримку населенням цієї боротьби.

Бібліотека - Петро Клим