Село Яворів-перлина Карпат.

Наче друзі на мене чекають, Щоб повідати тайни свої,

Дивосвіти мені відкривають гори – друзі найкращі мої...

Так уміють на світі лиш гори: од людей не ховати перлин.

Гей, скоріше вперед! На простори з оксамитових тихих долин.

У Карпатах між м.Косів та Верховиною розкинулося мальовниче гуцульсь­ке село Яворів. Неначе чудовий різнокольоровий ліжник, воно про­стягнулося на високих горах-гор- бах. Село велике за своєю площею, багате красивими краєвидами, смерековими, буковими та бере­зовими лісами. Ліси дають чисте повітря, чудовий настрій, захища­ють яворівчан від вітрів, служать си­ровиною для будівництва і опален­ня домівок, виготовлення чудових художніх виробів з дерева та своїм густо заплетеним корінням стриму­ють гірські схили від зсувів.

З-поміж гір до низу збігають дзвінкі, співучі і кришталево чисті струмки, які потім збираються у швидкоплинну річку Рибницю, яка змійкою в'ється центром села і, при­слухавшись до її шуму, можна по­чути веселі яворівські коломийки:

«А гуцули в краю були.

Зрубали калину,

Тече річка невеличка

З гори на долину...»

Визначитися, в яку пору року привабливіший і мальовничіший Яворів, неможливо.

Зима, сніг, мороз, холодно, а Яворів виблискує своєю білосніж­ною ковдрою, по якій так і хочеть­ся з'їхати з гори на лижах чи сан­ках, або, наче в казці, пройти зи­мовим лісом, де смереки поскри­пують під пухнастими шубами, де- не-де співають синички і вередли­ва білочка, перескакуючи з гілки на гілку, струсить вам на голову грайливе срібло. Потім, досхочу подихавши свіжим повітрям, можна зайти в теплу дерев'яну оселю, яка обворожуюче пахне смолою і погрітися біля печі, де весело потріскують смерекові дрова. Смачно пола­сувати кулешею з бринзою, напитися тепло­го молока чи цілющої гарбати з лікувальних трав і на душі настане справжній рай.

Весна і літо - це повно зелені і квітів, це шумний дощик з різнокольоровою веселкою, а коли після дощу димлять гори, то таку кра­су треба бачити, бо описати її неможливо. В лісах повно грибів, ягід, багатих вітамінами, і великі можливості подорожувати з рюкзаком за плечима.

Теплу золоту Яворівську осінь, хто бачив, вік не забуде. Багатство кольорів, синь осін­нього неба, а як пахнуть яворівські опеньки, так ніякі ніде опеньки пахнути не можуть.

Як прекрасно йти тоненькою стрічечкою стежини і, забуваючи про все, розчинятися у величній красі лісу! Він начебто розкриває для тебе свої обійми, і ти завмираєш у німому подиві.
Тиша захоплює.  Але от налітає вітер, і все відразу оживає. Прокидаються дерева, скидають із себе сонячне листя — листя осені і лісу.

Село Яворів залишається одним з небагатьох чудес природи, де злились воєдино Сонце, Ліс і Гори!

Косівщина - Косів, Косівщина, Гуцульщина