Базар кипить! Базар торгує, Базар п'є пиво, бринзу їсть..
Косів — містечко невелике, практично з однією центральною вулицею, а його базар здобув славу завдяки різноманітним гуцульським виробам та сувенірам. З центру Косова, де був раніше, у 90-х роках, Косівський Базар перемістився на територію села Смодна, що біля райцентру, і тепер називається смоднянським. Так гласить і вивіска над входом. Але хто чув про смоднянський базар? Він так і залишився Косівським. Його легко знайти вранці за цілеспрямованими потоками покупців, що з'їжджаються сюди з навколишніх сіл та скупченням автомобілів, припаркованих ще за півкілометра до базару. Якщо ви приїхали з іншого міста — не бійтеся заблудитися... Краще приходити якомога раніше, десь о шостій годині ? тоді є можливість застати великий вибір.
Продавці кажуть, що найбільшим попитом користуються різьблені шкатулки і тарілки. Найходовіший товар робиться з горіха, грушки, черешні і, взагалі найохочіше різьбярі, використовують у своїй роботі деревину плодових порід. З лісових порід найбільше ціниться явір. Вони прибувають сюди ще о другій-третій годині ночі з п’ятниці на суботу. У темряві світять ліхтариками, розшукуючи номери своїх місць. Не встигнуть розпакувати товар, як на них налітають перші покупці — гуртовики, які скуповують у майстрів гуцульські сувеніри оптом, а потім перепродують їх на інших сувенірних ринках за дорожчими цінами. Звичайним покупцям дістається те, що залишається після цієї хвилі перекупників. Високохудожні роботи коштують дорого і торгувати ними — чималий ризик. Може пройти не один місяць, поки вони знайдуть свого покупця.
Ліжники, різьблені та інкрустовані шкатулки, тарелі, вишиванки, рушники, фігурки з сиру, прикраси з бісеру і металу, кептарі, запаски, череси, кераміка — чого тут тільки нема! «Тут і дідька купиш», — жартують гуцули. Особливість косівського базару — всі ці речі здебільшого продають їх автори. Однак і ці «дрібнички» коштують чимало. Маленька мисочка з намальованим півником — 8 гривень, більша — 15—30, а великий таріль — 500 гривень. На прилавку вирізьблені з дерева шахи. Усі фігури стилізовані під гуцулів, навіть король і королева. Робота така філігранна, що це відчуває навіть далека від мистецтва людина. Використовує майстер для чорних фігур горіх, а для білих — явір. Над такими шахами треба сидіти щонайменше місяць. Відповідно й ціна чимала — більш як тисяча у. о. Зрозуміло, що такі шахи по кишені лише грошовитим людям.
Від вишитих сорочок рябіє в очах. Вибрати серед них одну — велика проблема: не знаєш, яка краща. Помічаєш, що вишивальниці тримають ніс за вітром моди: є тут вишиті на білій тканині, є на чорній, є на сірій під старовину. На базарі продається й чимало справдешніх старовинних сорочок, як тут кажуть, «зрібних». Не один десяток років вони пролежали в куфрах, поки дочекалися свого часу. Нині на них справжній бум. Тут таки до сорочок можна допасувати прикраси — гердани чи коралі.
А ми ще не заходили в ряди ліжників, не тринькали на дримбах, не смакували сирними «кониками»! І де то встигнеш все роздивитися, коли 11-та година, а базар вже згортається? «Брятчику срібненький, як сі маєш?» — чуємо, як гуцули вітаються один з одним. Адже базар — це ще й свого роду «тусовка» майстрів, пошук нових каналів реалізації продукції, творче змагання, вернісаж свіжих робіт.
Косівський базар нагадує відомий гоголівський твір «Сорочинський ярмарок». У Косові «міщани терті купують груші на вербі»,там «килими висять на плоті, мов хтось повісив раю шмат», там «пані писанок шукає, сукна старого, кептаря», там люд з усіх світів щось купує і щось продає... Словом, «оцей базар» - суспільне люстро космічного століття!!!