Міська гора. Вартові Косова

Пам’ятаєте як створювався світ у перший день?

“На початку Бог створив небо і землю.

А земля була порожня, і і темрява була над безоднею,

і дух Божий ширяв над поверхнею води…”

І сказав Бог: «Нехай станеться твердь посеред води,

і нехай відділяє вона між водою й водою».

І Бог твердь учинив, і відділи що під твердю вона, і воду, що над твердю вона. І сталося так...

І сказав Бог: «Нехай збереться вода з-попід неба до місця одного, і нехай суходіл

стане видний». І ста­лося так.

Як довго тривав один день Божого промислу, те­пер ніхто не може сказати з впевненістю. Вчені вважають, що Карпатським горам понад 25 мільйонів років і тут колись гуркотіли морські хвилі. Для таких гір це відносно молодий вік, бо впродовж усього цього часу вони не перестають рости, їх утворення пов 'язують з діяльністю морсь­ких басейнів так званого океану Тетіс.

Починалося все з того, що у правіки над морем по­чали виступати окремі острівки, а згодом і цілі ост­рови. Найбільшими в Українських Карпатах виявили­ся гуцульські хребти Чорногори і Чивчини. Море в їхніх прогинах поступово міліло, а згодом і зовсім відступи­ло. У замкнених улоговинах відбувалося інтенсивне ви­паровування вологи, що призвело до випадання і нагро­мадження великої маси солей. Пізніше вони прислужи­лися і дотепер служать людям, які активно розпочали їх добувати ще в княжі часи. У галицько-волинському літописі за 1241 рік уже згадується «коломийська сіль». Дослідники обгрунтовано тепер доводять, що під «коломийською сіллю» слід розуміти солевиробництво у коломийській княжій волості, в якій пізніше ви­явлено соляні джерела у 35 гуцульських населених пунктах. Серед них, звичайно, є і м.Косів. Саме неподалік Міської гори знаходилась соляна баня, пер­ша письмова згадка про яку датується 1472 роком. У XV столітті вона була найбільшою на Гуцульщині ко­пальнею і солеварнею. В 1630 році копальня завалилася і на її місці утворилося Банське озеро. Після цього солевиробництво у м. Косів поступово згорнулося.

Про колишнє море нагадують тут не тільки ве­ликі поклади солі. Сама Міська гора постала з морсь­ких пісковиків поблизу прибережної ост­рівної дуги, яка утворила потужне гірське пасмо, що тягнеться від Воскрисінецької гори біля Коломиї, вздовж річки Пістиньки через села Нижній Вербіж і Спас Коломийського району та Микитинці, а далі на Пістинь і м. Косів. Хребет з багатими дубовими, буко­вими, грабовими, березовими та ялицево-смерековими лісами виступає у першому ряду, що височіє над хви­лястим передгір'ям. Впритул до нього, особливо до Міської гори, туляться ще два потужні хребти: над м. Косів - Стіжки (591 м) та в околицях Косова,с. Города і с. Пістиня - Каменистий (734 м) з відгалужен­ням гори Клифа (620 м).

У кам 'яних товщах Міської гори, як і всього хреб­та, дотепер збереглося немало рештків неогенової морської фауни - коралів, черепашок, морських лілій і т.д. Поряд з ними трапляються рештки рос­лин, що свідчить про близькість суші та про прибе­режний характер піскових відкладів. Особливо наоч­но демонструє, в яких умовах формувалися навколишні гори, крайнє відслонення Міської гори, що простягаєть­ся з заходу на схід на 300 метрів, піднімаючись над центром м. Косів на 50-80 метрів мальовничими скала­ми, які нагадують фортечні вали, вежі, химерні екзо­тичні фантастично-казкові істоти, які споконвіку стоять на сторожі міста. Звідси їх давня і влучна назва - вартові Косова.

Здавна вони манять до себе людей, небайдужих до рідної природи, залишаючи в їх душах незабутні враження.

Колись гора була безлісою, відкрита дощам і вітрам. Тепер скали вкриті рідкісною в горах сосною у переміжку з різними листяними деревами. На почат­ку 1960-х років на Міській горі заклали молодіж­ний парк відпочинку. Разом зі скалами він став справ­жньою окрасою Косова. 7липня 1972року Івано-Фран­ківський облвиконком три гектари гори оголосив пам­'яткою стратиграфічного і геоморфологічного типу місцевого значення.

Ця місцевість славна не тільки своїми природними багатствами. З Міською горою безпосередньо пов 'язана й історія м. Косів. Визначний наш український істо­рик, академік Іван Крип 'якевич у своїй праці «З історії Гуцульщини» наголошує, що спершу це  було тільки село, що належало до державних земель.  У 1565 році поблизу села виростає містечко, засновником якого був снятинський староста Латинський. Спочатку, це місто мало назву Риків, а потім прибрало собі назву села Косів, на землях якого воно розросталося. Село відтоді вже стало Старим Косо­вом. У містечку невдовзі поселилися 60 сімей. На Міській горі вони спорудили кам 'яний замок, який потім народ окутав багатьма легендами і вигадками.

Потужні земляні вали, які збереглися на Замковій горі (відтоді її дуже часто саме так називають) збе­реглися до наших днів і тепер вражають своєю велич­чю і раціональністю. Письмові джерела ХV-ХVІІІ століть стверджують, що багатий двір належав маг­натам Коссаковським, а пізніше Яблоновським. Він не раз привертав до себе увагу опришків та знедолених селян з навколишніх сіл. Збереглася письмова згадка, що в 1648році селяни спалили або пограбували замки Яблоновських у Підгородці і Косові.

У 1704 році на місто  напали опришки. Цього разу ними керували Іван Писк­ливий і Пинтя. Вони вчинили справжній розбій, нанісши великої шкоди.

Попри це замок на Міській горі залишався грізною і важкодоступною фортецею. Біля 1740 року під його стінами об 'явився із своїми спільниками і Олекса Довбуш.

Перекази доносять до нас давню звістку, що Олек­са Довбуш не раз приходив на Замкову гору і звідти ки­дав на ринок, який вирував під горою, бартку. Міські ба­гачі тут же збирали гроші і несли їх опришкам. Але хто хоче за так віддавати своє добро? От косівським лихва­рям і багачам здавалась опришківська данина обтяжли­вою і вони, коли у місті знову приземлилася Довбушева бартка, тут же дали знати про це смолякам. Ті кинули­ся за опришками і майже їх наздогнали, але Довбуш мет­нув їм під ноги жменю червоних. Блиск золота пригасив пил переслідувачів і вони навперебій стали визбирувати дукати. Ватажок не поскупився і ще декілька разів по­сипав стежку золотими. Навколо грошей смоляки зчи­нили сварку і бійку, а за опришками і слід простив.

З того часу гору стали в народі називати ще й Довбушевою. Вважають, що до цього спричинило і те, що неподалік від замку, на самому краю гори він ніби-то поховав двох своїх убитих побратимів і поставив на їх могилі хреста. Дехто про той хрест розповідає таке, що "отой хрест зверху Косова є пам'ят­кою, що туди приходив Довбуш і звідти давав знати, щоб йому несли викуп."

Невдовзі, у серпні 1745 року, не стало і Довбуша, але опришківські наскоки на замок і місто ще довго не припинялися. У травні 1749року міцність міських мурів не без успіху випробував загін опришків В.Баюрака. Потім ще були Іван Бойчук, І. Варцаба та багато інших.

1772 рік ознаменувався першим поділом Польщі. Наші землі відійшли до Австро-Угорщини. Це аж ніяк не вплинуло на дії лісових ватаг, їх напади і далі не вщухали і носили все більш руйнівний характер. За­мок поступово занепадає. Наприкінці XVII на почат­ку XVIII століть його кам 'яні підмурівки і стіни роз­бирають для зведення нових будинків у Косові. В ос­новному цим скористалася багата і чисельна єврейсь­ка громада. На  стрімких схилах Міської гори євреї здавен-давна облаштували собі цвинтар. Кам 'яні плити на могилах по­кійників збереглися в доброму стані до наших днів. Є на Міській горі ще одне масове єврейсь­ке захоронення - косівський Бабин яр.

16-17 жовтня 1941 року гітлерівці влаштували ма­сові облави за євреями у місті і навколишніх селах. Вони захопили 4618 чоловік, переважно жінок, дітей і ста­риків. Понад тисячу нещасних жертв вони спалили в синагозі, півтора тисячі - розстріляли або засипали землею живцем у глибокій ямі на Замчищі, викопаній самими євреями. Есесівські палачі підводили до неї по­лонених і вистрілами в потилицю убивали їх на очах тих, що чекали своєї смерті. Грудних дітей кидали в могили живими. Розстріли євреїв тут тривали і пізніше. На пам'ятнику, встановленому на місці тра­гедії єврейського населення, таблички з написами на українській і єврейській мовах стверджують, що «на цьому місці в 1941-1943 роках було розстріляно більш ніж 10000 євреїв. Вічна їм пам'ять!»

В останні роки цвинтарем і братською могилою за­цікавилися хасиди зі всього світу. Гора стала одним з постійних місць щорічного літнього їхнього паломниц­тва. На цвинтарі вони спорудили невелику божницю, в якій під час своїх відвідин відправляють служби Божі за упокій померлих. Така велика увага хасидів до м. Косі­в не є випадковою. Адже саме Косів став колискою цієї поширеної течії у сучасному релігійному юдаїзмі. Ко­лись облюбував собі цей неприступний і чарівний край великий віщун єврейського народу, засновник і учитель хасидизму, великий святий Ізраель бен Елізер. Він був містиком, візіонером. Як про цілком реальні речі, розпо­відав він згодом про свої розмови з пророком Іллею і са­мим Єговою, про свої мандрівки до Єрусалиму.

На 36-му році, усвідомивши себе релігійним пропо­відником, Ізраель прийшов до м. Косів і почав пропові­дувати своє розуміння Бога. Тоді праведникові дали ім 'я Бель-Шем-Тов (скорочено Бешт), що означає «учитель Божого імені». У Косові й Кутах виникли перші громади хасидів, їхні обряди здавалися дуже дивними. Бель-Шем-Тов відкидав самозречення, аскетизм, учив, що наймилішою Богові є радість. Тому моління хасидів набували форми танців у супроводі співу, подібно до того, як танцюють гуцули, приспіву­ючи коломийки.  До речі, у гуцулів є повір 'я, що увечері молитву можна заміни­ти казкою або навіть розгадуванням загадок... Хасиди вважали за потрібне влаштовувати веселі забави біля померлого, навіть танці.

Бель-Шем-Тов пізніше перебрався на Поділля, де й помер 1760 року у містечку Меджибожі...

Міська гора пам'ятає про це. І не тільки...

Косівщина - Косів, Косівщина, Гуцульщина