Розписати б вам Розтоки, мов писанку,
вишити барвистим узором — таким,
як околишнi лiси, долини й потоки.
Та в орнаментi вийде бiльше темного, менше ясного.
Село розкидане по горах, як зорi по небу.
Не розрiзнити вночi — де хата свiтиться, а де зiрниця.
А в долинi воно пролягло понад Черемошем на 13 кiлометрiв.
I межує iз галицькими селами Бiлоберезка, Ясенiв Горiшнiй,
Великий Рожен, Яворiв, а ще — з iншими Розтоками,
на тому боцi рiчки Черемош, уже на Буковинi. (Марія Влад)
Є різні твердження про те, хто творить історію. На думку одних, історію творять маси, на думку інших, світова історія - це лише історія великих одиниць. Марія Миколаївна людина доброзичлива, працьовита і релігійна. Саме такі, і творять історію.
Марія Миколаївна Влад (Ганцяк) народилася народилася 25 серпня 1040 року в селі Розтоки Косівського району Івано-франківської області.
Письменниця, журналістка, громадська діячка. Авторка трьох прозових книжок, численних ліричних та релігійних збірок.
Працювала журналісткою, зокрема в газеті "Літературна Україна", і редактором журналу Welcome to Ukraine.
На Українському радіо вела культурологічні програми.
Вірші почала писати у ранньому дитинстві.Друкувалася з 1950 року. Має вищу журналістську освіту.
Збірка Марії Влад «Грають у дримби вітри» була яскравим явищем у літературному процесі 70-х років минулого сторіччя. Критики ставили ім’я молодої поетеси поруч із іменами Драча та Вінграновського, що вважалися натоді вершинами української поезії.
Член НСПУ з 1972 р.
Поезїі та статті друкувалися в багатьох країнах світу.
1980-1988 рр. - працювала в газеті "Літературна Україна". Працювала в РУСі, була софундатором створення Жіночої громади РУХу, Спілки солдатських матерів.
Автор поетичних хбірок "Грають в дримби вітри", "Живиця", "Мелодії травня", "Віно", "Чиста злива", "Час пробудження птиць", "Мова полонин", "Біла днина", "Вірші та поеми", а також етнологічної книги "Стрітеннє". У 2000 р. вийшла книга новел релігійно-етичної тематики "Який цей світ".
Учасник багатьох вітчизняних і зарубжних наукових, релігійних, літературних формуів і конфоренцій, автор радіопубліцистичних програм.
2003 року стала лауреатом премії "Благовіст" за книжку "Який цей світ".
В 2009 році дипломантка конкурсу "Коронація слова" за роман "Святий Йосиф Обручник".
Книга розповідає про життя Пресвятої Родини: Ісуса Христа, Пречистої Діви Марії і Йосифа Обручника. Це релігійне видання, для якого потрібен був дозвіл церковної влади: книгу благословив Ректор Івано-Франківської Теологічної Академії, Єпископ Софрон Мудрий.
М. Влад уклала книгу на основі схвалених Церквою містичних свідчень візіонерок, котрі жили в різні часи і в різних країнах: преподобної матері Марії з Агреди (Іспанія, 1602 – 1665), блаженної Анни Катерини Еммеріх з Дільмен (1774 – 1824) та праведної Марії Вальторти (Італія, 1897 – 1961). Але не тільки: вражає бібліографія використаних джерел, що додається наприкінці книги. Видання щедро ілюстроване репродукціями картин на біблійні сюжети визначних малярів Епохи Ренесансу.
«Йосиф – нащадок царського роду, в очах світу був звичайною людиною, ремісником, який рано мусив покинути батьківський дім. Він жив так бідно, що в поті чола заробляв собі коло чужих людей хліб насущний. Коли Бог має великі наміри стосовно когось, коли бажає, аби заясніла чиясь велич, то часто упокорює. Так було і тут».
Серед її приятельок - Любов Голота, Ганна Чубач, Тамара Коломієць, Євгенія Божик. Також у молодості була в приятельських стосунках з нині вже покійними Любовю Забаштою та Марією Пригарою.
Марію Влад нагороджено офіцерським Хрестом з мечами, орденом княгині Ольги III ступеня та журналістською відзнакою "Золоте перо".
ГУЦУЛЬСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ
(З народними коломийками)
Бубон б'є,
А молода плаче…
Та не шуми, ліщинонько,
Та й не розвивайся,
Не плач, не плач, дівчинонько,
Та не віддавайся.
А скрипка тішиться:
Будем їсти, будем пити…
Бубон не спішить:
Як бог дасть, як бог дасть…
А це що за ґазда,
Що так засмутився,
Гостей не приймає?
Ґаздиня дрімає,
Музика не грає…
Ану, хлопці,— в круг!
І — пішов аркан
В рух
Попід паркан —
У-у-ух!
Легіні плечисті
Завихріли в свисті
Вітром в падолисті,
Крешуть топорами —
Іскри за горами!
А вважай, що прийде:
Раз — сів!
Два — присів!
Не страхайте в будах псів,
Хлопці, глину не місіть,
Не топчіть отав…
А вважай, що прийде:
Тихо — батько спить.
І трава не шелестить.
Та за хвилю:
Батько встав!
І задвірок пеклом став.
Свист і тропіт.
Із чола градом піт.
Не шкодуйте чобіт!
Раз весілля —
То весілля!
Затанцюймо, мила,
Чуєш — коні
На припоні
Рвуть вудила.
Що нам до усіх?
Най собі судачать,
Подаруй сьогодні сміх,
А завтра — най плачу.
Поцілуй мене при всіх —
Най вороги бачать.
Най їм буде гірко.
Бо то пиво, що не пилось,—
На сьогодні згіркло…
А скрипочка впилась — плаче,
Молода сміється.
Гуляй, гуляй, моя доню,
Та й нагуляєшся.
А як прийдеш додомочку
Та й задумаєшся…
В молодички зуби білі,
А очі гарячі.
На гуцульському весіллі
Навіть столи скачуть.
Ой по плаю білі вівці,
По плаю, по плаю.
А я спала з музикантом,
Бігме ся не таю.
А я спала з музикантом —
Захопили зорі.
Та я втекла у долину.
А музика д'горі.
І-іх!..
Кому сміх,
А мене бив чоловік,
Вкоротився б йому вік!
Бив руками, скільки міг,
Ще й сливовим суком
За мій гріх…
(А гріх у міх
Та — буком…)
Ой ти, куме, кумцю милий,-
Ми ся покумали.
Якби ми ся полюбили —
Гріха би не мали.
Та не бий вже, чоловіче,
Бо нічого не є вічне,
Я ж — твоя жінка вінчана,
А хто тебе похоронить,
Як мене скалічиш?..
Трясеться хата,
Реве худоба,
А весілля веселиться
Третю добу.
Може, гості запрошені,
Чимось не вподобав?
Беріть їжте, прошу — пийте,
Веселіться добре.
А ви, бубни, не спіть,
Смійтеся, цимбали.
Нехай буде легіникам
Ніченьки замало…
Так їх вітер носить,
Аж земля гуде.
Бережіться, котрі босі,—
«Гуцулка» іде!..
Я косити густі трави
Не можу ся скласти.
Танцювати на забаві —
Лиш коби допасти.
А хто в горах виростає,
П'є з ріки водиці,
То за тим очима водять
Дівки й молодиці.
Там бесіда люба йтиме,
Де ми самі двоє…
Відступися, побратиме,
Це — дівчина моя.
Твоя?.. Моя!..
Ще побачимо — чия!
І — за топірці.
Блискавки в руці.
Дівчинонько молоденька,
Ти — велика зрада.
Якби мене порубали —
Ти би була рада.
Хто їсть, хто п'є,
Що на столах є.
А скрипка серце крає,
Щосили бубон б'є.
Ой цимбали,
Срібні цимбали —
Невгомонні води Черемоша!
Виводите дрібно
Мелодії рідні —
На місці встояти не можна.
Та най собі загуляю,
Поки молоденька,
Поки в горі Чорногорі
Вода студененька.
На високій полонині
Вбив половик каню.
А то уже — по весіллю,
Та й по видриганню.
Розходяться гості.
Скрипка жалібно
На помості
Кигиче:
Не їла, не пила я…
А бубон, звично,
Як завше:
Я казав,
А казав же…
Заграй ще разок маленький
Легіням, музико.
Ой дівчина молоденька —
Забава велика!
Ой забава, що забава,
То на цілі гори!
Лиш молода ще не знала —
На щастя чи горе…
25 серпня 2010 року гуцульське місто Косів раділо, світилось як ніколи. Лились мелодії мовою полонин, пахло квітами, зеленню, а всі стежки вели до Косівської дитячої школи мистецтв, де відбувався творчий вечір з нагоди ювілейного дня народження видатної письменниці Марії Миколаївни Влад.