Юрій Іванович Бончук

Юрій Іванович Бончук народився у м.Косові, його життєвий шлях наповнений мужністю та героїзмом, довгий та цікавий.Він за прикладом свого батька – Івана Федоровича – обрав службу у пожежній охороні. Після визволення рідного міста від ворога, 21-річний Юрій приймає рішення йти добровольцем на фронт, бажання стати воїном і прилучитися до переможної ходи радянських військ спонукали молодого юнака взяти у руки зброю. Він потрапив на Другий Білоруський фронт, спочатку був радистом: під ворожими кулями на полі бою відновлював зв’язок, нехтуючи небезпекою, але молода звитяга вимагала більш активніших дій і гвардії рядовий Юрій Бончук став кулеметником. Неодноразово поранений, але після госпіталю відразу повертався у бойовий стрій. У звільненні Варшави брав активну участь. Бої були важкими та кровопролитними, ворог запекло бився за кожний будинок, за кожний метр землі, але зупинити визвольний наступ наших військ було неможливо.
День перемоги Юрій Іванович зустрів у Ростоку за сто кілометрів від Берліна. І зараз, через роки, згадуючи той день, він не може стримати сліз: такою довгожданою і все ж таки несподіваною стала ця звістка, розпочавши собою повернення до мирного життя. День перемоги запам’ятався воїнові і ще однією незабутньою подією в його житті. Цього дня він вперше піднявся на військовому літаку в небо: знайомий пілот запропонував так відзначити цю радісну подію. Зроблена ним у небі «мертва петля» стала останнім військовим випробуванням Юрія Бончука. А з усіх військових нагород найдорожчим для нього є орден Вітчизняної війни, яким нагороджуються за мужність та героїзм. Повернувшись до рідного Косова, Юрій повернувся і в Косівську пожежну частину, служив пожежним, командиром відділення, водієм.
Дні минали за днями, місяці збиралися у роки, збільшувалася кількість виїздів на пожежі, зростали майстерність та досвід. Запеклий спортсмен – футболіст, він завжди брав участь у обласних змаганнях з пожежно-прикладного спорту і їх команда в ті роки здобувала переможні місця. Тішила сім’я, народилися доньки – Віра та Надія. Майстер на всі руки, як і його батько, Юрій Іванович сам все робив по господарству і був найкращим на всі довколишні села масарем. У 1981 році він стає старшим водієм, у липні 1983 року вийшов на заслужений відпочинок. Золоті руки дозволяли йому і після виходу на пенсію відчувати себе у вирі життя і бути потрібним людям. І хоча почало підводити здоров’я – ветеран є інвалідом другої групи – характер у Юрія Івановича залишився незмінним – активним і життєрадісним. А ще з кожним роком у пам’яті чіткіше закарбовуються події тих далеких воєнних років, усвідомлення того, що саме вони своїми грудьми захистили Європу від коричневої чуми, про що свідчать багаточисленні нагороди. Цього року, 26 квітня ветеран відсвяткував своє 87-ліття. Попри поважний вік та обмежену рухливість, незмінним залишилося його хобі – футбол. Він слідкує за всіма матчами і активно їх коментує, щодня дивиться новини. І, як дитина, радіє кожному новому дню, бо знає, якою ціною здобуті цей мир і спокій.

Косівщина - Гордість Косівщини