Семен Михайлович Рабинюк

Серед ветеранів війни і праці – колишній начальник ППЧ-9 м. Косова Семен Михайлович Рабинюк. Народився він у селі Вербовець Косівського району.
У вересні 1944 року, разом з іншими сільськими хлопцями, молодого юнака забрали до лав Радянської Армії. Хлопців забрали до Станіслава,а згодом, у вантажному вагоні, доправили до Саратова. Там вони вчилися три місяці, здобуваючи ази військового мистецтва. У січні 1945 року молоді хлопці прийняли присягу і почали готуватись до відправки на фронт, але до лінії фронту не доїхали, так як був змінений напрямок руху у зв'язку з наказом міністра оборони і їх направили на Далекий Схід. На той час там почалася війна з японцями.
Семен Михайлович служив у зенітно-артилерійському батальйоні. У вересні 1945 року був перший бій і за успішні бойові дії йому присвоїли звання сержанта. В середині вересня молодий сержант отримує два мінних поранення і його госпіталізують. Після госпіталю молодий солдат перебував до осені 1946 року у робочому батальйоні, потім –Хабаровськ і передислокація у Благовіщенськ на Амурі на прикордонну заставу з китайцями. Так хлопець з Косівщини стає прикордонником і служить до 1947 року. У 1947 році відряджений до Оренбурга на постійне місце служби, яка тривала два роки, з 1949 року служить у Підмосков’ї бригадиром будівельної групи. До 1951 року Семен Михайлович відбудовував Підмосков’я, і в цьому ж році вперше за сім років приїзджає додому у відпустку, саме на другі різдвяні свята. А в кінці року надійшла довгожданна демобілізація... Отака була його війна і служба, які тривали понад сім років. Першими бойовими нагородами були медалі «За перемогу над Німеччиною» і «За перемогу над Японією», а також грамота командуючого Далекосхідним військовим округом, загалом біля 15 орденів та медалей.
Мирне життя розпочалося з нової служби у Косівській пожежній частині командиром відділення.  Йому подобалося працювати з людьми, допомагати їм, а ще, що дуже важливо, йому пощастило з колективом... Добросовісний і здібний, він у 1956 році закінчує Сімферопольську школу середнього і вищого складу і стає заступником начальника частини. З своїх перших виїздів згадує пожежу пилорами взимку у радгоспі «17 вересня», коли пожежу гасили добу при температурі мінус 27 градусів. А коли приїхали в частину, то бойовий одяг так замерз, що буквально нагадував залізо... У 1961 році Семен Михайлович одружився з Галиною Гаврилівною. Побудували власними руками хату в Косові, виховали двох доньок, дали їм середню спеціальну освіту. Попри відповідальну роботу, Семен Михайлович знаходив час і для активного громадського життя – брав участь в художній самодіяльності. Був багаторічним солістом хору ветеранів війни і праці при Косівському районному будинку культури, який з часом був перейменований у народний фольклорний колектив «Осіннє золото». Учасники колективу виступали у Косові, Коломиї, Івано-Франківську, в селах та інших райцентрах області. Про високий професіоналізм учасників свідчить присвоєння звання заслуженого народного фольклорного колективу. На ХІІ Всесвітньому Гуцульському фестивалі у 2002 році «Осіннє золото» став лауреатом фестивалю, здобувши друге місце... А поза сценою була служба, були виїзди не небезпечні пожежі, були врятовані життя і державне майно. Заступником начальника частини Семен Михайлович пропрацював до 1970 року, з 1971 по 1986 займав посаду начальника частини. З 1986 по 1989 роки був начальником загону №1, вийшовши в 1990 році на пенсію у віці 63 років. Саме за його керівництва було збудоване адміністративне приміщення частини, побудований другий поверх та третій бокс, за високі досягнення у службі Семен Михайлович був нагороджений знаком «Відмінник бойової і політичної підготовки». Роки беруть своє, часто підводить здоров’я, але ветеран не піддається їхньому невпинному плину: ще й досі співає у церковному хорі, адже має чудовий голос, порається по господарству. І, підсумовуючи своє життя, на запитання, що найважливіше, Семен Михайлович відповідає: «Добросовісно ставитися до своїх обов’язків, бути чесною людиною, не кривити душею і тоді обов’язково будеш користуватися повагою і авторитетом серед людей»...

Косівщина - Гордість Косівщини