Роман Іваничук – письменник рідного краю

«Література — це храм, а не дім розпусти»

Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 р. у с. Трач,  Косівського району Івано-Франківської області.  З 1942 по 1947 рік навчався в Коломийській гімназії і Коломийській СШ № 1.

У 1954 р. у студентському альманасі Львівського університету, де він навчався, опублікував першу новелу „Скиба землі", яку схвально зустріла критика.

У 1957 р. Іваничук закінчив філологічний факультет Львівського державного університету, працював викладачем мови й літератури на Львівщині. Протягом 1963 – 1990 рр. письменник працював у редакції журналу „Жовтень". З 1990 р. завідував відділом прози журналу „Дзвін".

Цього ж року був обраний народним депутатом УРСР.
Як літератор Роман Іваничук виховувався на традиціях новелістики В. Стефаника, яким захоплювався батько письменника, сільський учитель і перший його літературний наставник. Впливало також те, що народився Р. Іваничук недалеко від Стефаникового села, теж на Покутті, що на Коломийщині.

Роман Іваничук є автором збірок новел „Прут несе кригу" (1958), „Не рубайте ясенів", „Під склепінням храму" (обидві – 1961), „Тополина заметіль" (1965), „Дім на горі" (1969), „Сиві ночі"(1975), трилогії „Край битого шляху"(1964), повістей „Місто"(1977) і „Сьоме небо" (1985). Наприкінці 60-х рр. письменник звернувся до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання: роман „Мальви" (1968), „Черлене вино" (1977), „Манускрипт з вулиці Руської" (1979), „Вода з каменю"(1982), „Четвертий вимір" (1984), „Шрами на скалі" (1987).

За роман „Манускрипт з вулиці Руської" Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка, у 1985 р. за романи „Вода з каменю" та „Четвертий вимір" – Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка.

У 90-х рр. письменник збагатив українську літературу новими творами: „Бо війна – війною... „ (1991), „Орда" (1992), „Ренегат" та „Євангеліє від Томи", написав автобіографічний твір „Благослови, душе моя, Господа... „ (1993), в якому розповів про своє життя.

У 1968 р. Роман Іваничук опублікував свій перший історичний роман „Мальви", який приніс письменникові величезний успіх у читачів і шалену партійну, ідеологічну критику, бо в ньому була вперше поставлена проблема збереження національної самосвідомості.

Дія в романі „Мальви" відбувається у середині сімнадцятого століття – напередодні та під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Це історія життя полонянки з України Марії, її поневіряння на чужині з дочкою Соломією, яку вона вже тут, у Криму, назвала Мальвою, сподіваючись, що виживе дочка, як вижили занесені вітрами з українських степів квіти. Попутно Марія мріє знайти свого сина, який ще в Україні малим хлопцем був викрадений циганами, як і багато інших слов"ян, з метою продажу на невільничих ринках Туреччини або Кримського ханства. Але, розшукуючи колись втраченого сина, Марія втрачає на чужині й дочку, бо вона закохавшись, стає дружиною Кримського хана Іслама-Гірея. Всі ці події змальовані в той час, коли Україна протистояла двом державам-загарбницям: Османській імперії та Кримському ханству, що воюють проти України силами її дітей. Якщо уважніше придивитися до образу Марії, то можна відзначити, що вона є уособленням самої України, яка оплакує страшну долю своїх дітей. Автор вибирає ім'я Марія невипадково, адже воно має нагадати про страждання Божої Матері, яка також пережила трагедію втрати дитини.

Завершується роман епізодом, як Марія намагається повернутись на рідну землю:

"Пустіть мене, яничари, пустіть свою матір за мур Перекопський, в мене грамота від хана. Заробляла ж її тяжко, усе спродала для неї: Бога свого, дітей своїх і здоров'я. Мушу вмерти на тій землі, де коноплі по стелю, а льон по коліна, де мальви вище соняхів ростуть – білі, голубі й червоні ...".

Спочатку Р. Іваничук назвав свій роман „Яничари", але така назва могла викликати підозру цензури, бо натякала на національний аспект, тому з „маскувальною" метою автор замінив її на „Мальви". Як тільки роман було надруковано, ще не встигли з'явитися рецензії, як усна й партійна критика за спецвидданям "Згори" проголосила "Мальви" ідеологічно шкідливим " історичним романом без історії ".

Роман Іваничук — автор багатьох збірок новел та оповідань, повістей. Але найбільшу популярність він здобув як історичний романіст. Він відомий письменник, лауреат премії ім. А. Головка і Національної премії України ім. Т. Шевченка. Його постать в українській літературі надзвичайно вагома.

У цілому історичній прозі письменника притаманні гостросюжетність, оригінальність стильових прийомів, поєднання елементів художньої фантастики, коріння якої слід шукати в національному фольклорі, з правдивістю та історичною достовірністю. Окремі романи й повісті Романа Іваничука перекладено російською, білоруською, литовською, грузинською, вірменською, таджикською, болгарською, польською, чеською, словацькою, угорською, румунською, німецькою, французькою, англійською мовами, що безперечно, свідчить про надзвичайну цікавість і важливість його творів.

Косівщина - Гордість Косівщини