Йордана

Йордана (або Ордана, Водохреща, Богоявлення) – третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа.

Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва – Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець – в голосі, Син Божий – у плоті, Дух Святий – у вигляді голуба.

Центральною подією дня 19 січня в народно-побутовому календарі українців середини XIX — початку XX ст. було водосвяття — звичай змішаного язичницько-християнського характеру. У цей період свято за традицією відбувалося на річці або біля струмка, в місцевостях, бідних водою, збиралися біля криниці. Ще напередодні на льоду й снігу робили одне або кілька скульптурних зображень хреста, які нерідко обливали буряковим квасом, від чого вони набирали червоного кольору. Навколо Хрестів подекуди ставили ялинки чи інші вічнозелені Дерева. На йордань — так називалося місце, де проходила церемонія хрещення, — збирався звичайно великий, святково одягнутий натовп, приїжджали й сходились з навколишніх сіл і хуторів селяни, у яких не було своєї церкви.

Освячену воду люди намагалися швидко набрати в посуд і рознести по домівках, вірячи, що у того, хто зробить це першим, худоба буде розмножуватись і взагалі господарство буде йти краще. Нерідко біля ополонок виникали сутички, які призводили до нещасних випадків. Християнський по своїй суті обряд водосвяття доповнювали народні звичаї, що характеризують побутове осмислення християнського свята народними масами. Йорданській воді приписувались чудодійні лікувальні властивості. Відразу після освячення її пили. В деяких місцевостях дівчата вмивались свяченою водою, вкинувши попередньо в посудину калину або коралове намисто, а витиралися червоною матерією, щоб мати гарний колір обличчя (імітативна магія).

У деяких місцевостях України дівчата та жінки прагнули захопити з водою і кілька камінців. Влітку їх клали на городі, що за повір'ям позитивно впливало на врожай овочевих культур: огірків, капусти тощо. Щоб мати успіх у рибальстві, гуцули в момент водосвяття опускали під лід на палиці шматок сіті, вимовляючи при цьому магічне закляття: «Ловлю рибу». Пасічники спостерігали: «коли на водохреще риба табунами ходить — на рої добре буде».

Якщо на Водосвяття дерева вкриті інеєм, то весною у відповідний день тижня — в п'ятницю, четвер і т. д. — треба сіяти ярову пшеницю: «вродить як гай».

Якщо в цей день ясно й сонячно, то хліба в даному році будуть чисті, а якщо похмуро, небо вкрите хмарами — у хлібі буде багато «сажки» (зони).

Попіл після Різдвяних свят не можна зберігати — ні в хаті, і в дворі, бо буде «пожежа»; ввечері на Водосвяття його потрібно винести на річку й висипати на лід.

Сапіга В. К. Українські народні свята та звичаї