У храмі села Криворівня на Івано-Франківщині знайдено 19 церковних книжок

Ці книжки виявилися давнішими на кілька десятиліть від першої письмової згадки про село і майже на півстоліття за храм Різдва Пресвятої Богородиці, який вважається найдовершенішою дерев’яною спорудою гуцульської сакральної архітектури. Під його покровом вони й схоронилися від воєнних лихоліть і зламів епох.

Якщо зважити на те, що в книгах є дуже цікаві записи навіть про дідусів і бабусь новонароджених, можна вивести не лише родоводи криворівнівців до кінця XVII століття, а й родовід самого села, яке претендує на українське гуцульське  село-музей.

Найдавніший запис зроблено в 70-х роках XVIII століття. Останній — у 1944-му. «Завдячувати тому, що цей церковний літопис вцілів, — розмірковує сільський голова Василь Зеленчук, — маємо священикові та громадському діячеві, капеланові ОУН-УПА Луці Дзьобі. Найімовірніше,  саме він як останній у ті часи священик села в непевні часи лихоліть Другої світової їх туди сховав».

Сільські майстри дісталися під церковний  купол, який потребував термінового ремонту. Зірвавши перші дошки, побачили справжній книгопад. Як каже війт, філолог з університетською освітою, пролежали книжки там близько 65 років. Записи вели переважно латиною і готикою. Цей своєрідний літопис засвідчує: засновниками його були родини Плиток, Готичів, Дячуків, Галамасюків, Потяків, Зеланчуків, Словаків.

За записами можна досліджувати й менталітет криворівнівців. Вони традиційно нікуди не виїжджають, із заробітків і сьогодні повертаються додому. Мало хто чужий стає його жителем. Здебільшого це уродженці сусідніх сіл Верховинщини, з якими криворівнівці укладають шлюб, як це трапилося в родині самого сільського війта. Священики теж затримувалися тут  на кілька десятиліть, найчастіше змінювалися в радянські часи.

У Криворівні майже ніколи не приживалися корчмарі. Де панує книжка і нема легких грошей, каже сільський душпастир Іван Рибарук, там мало місця душевній порожнечі. Чи не третина випускників  продовжує науку у вищих школах.

Втім, криворівнівські церковні книжки ще чекають своїх дослідників. Вони — справжні джерела для тих, кому не байдуже власне коріння. В усякому разі сільському війтові вдалося з їх допомогою дістатися до сьомого коліна свого родоводу, пише «Урядовий кур’єр».