Напередодні дня святого Миколая досвідчені активісти та організатори зимових свят зібралися за «круглим столом» у редакції газети «Ізвєстія», аби поділитися враженнями щодо ставлення сучасних дітей до чарівників, які допомагають виконувати їхнi бажання. До кого частіше звертаються малюки — святого Миколая чи Діда Мороза, що замовляють і чим «звітують» — ділилися справжній Дід Мороз на ім’я Олександр, представники церкви та «Укрпошти» та дитячі психологи, пише "Україна молода".
Діти хочуть трансформерів, айпади та mp3–плеєри«Усе–таки частіше Дід Мороз почуває себе постачальником, ніж добрим чарівником, — зізнається Олександр, який майже 20 років виконує роль цього казкового персонажа. — Дітки хочуть те, що бачать у рекламі: японських роботів, динозаврів, трансформерів, айпади та mp3–плеєри».
Про домінування в нового покоління споживацьких цінностей свідчать побажання до чарівного Діда у дитячих листах, на які відповідають працівники «Укрпошти». «У цьому році ми отримали перший лист, набраний на комп’ютері, — каже Володимир Астапенко, автор відповідей на дитячі листи Діду Морозу Київської міської дирекції УДППЗ «Укрпошта». — В ньому була одна фраза: «Хочу комп» та ім’я чотирирічного хлопчика. Новорічні бажання в дітей із заходу і зі сходу країни однакові. Єдина відмінність — діти Західної України пишуть до святого Миколая, а зі Сходу — до Діда Мороза».
«Бажання залежать від виховання, — пояснює психолог Наталія Дмитришина. — Дуже мало дітей хочуть кудись поїхати відпочити. В основному просять іграшки або техніку. Вічні цінності — «мир в усьому світі», «щоб усі були здорові» — в присутності Діда Мороза зазвичай озвучують під диктовку батьків».
Водночас є певний відсоток батьків, які, запрошуючи Діда Мороза додому, налаштовують дітлахів не лише на отримання подарунків. Малюки знають, що до здійснення бажань потрібно докласти зусиль — розказати Дідові віршик або заспівати пісеньку. Батьки, яким цікавий процес виховання, щороку створюють для дітей свято — готують із ними цілі номери та сувеніри власного виробництва.
Малюків треба привчати не тільки брати, а й дарувати«Є багато сімей, де традиційні віршики давно переросли в цілу шоу–програму, — розповідає Дід Мороз. — Там, де дітей справді виховують, малі хочуть бачити в казковому Дідові не тільки «кудесника», а й друга. «Тато–мама, ура, Дід Мороз прийшов!» — побачивши мене, летить, як підпалений, врізається на повній швидкості, обнімає, — згадує минулорічні зустрічі Дід. — Чекають на Діда Мороза цілий рік. Готують малюнки, пап’є–маше, гербарій, вишивки, дістають фотоальбоми, розповідають усі новини — з ким подружився, де був, чого навчився... — це як снігова куля. Я сиджу і прію, — жартує Дід Мороз. — У хатах, де є малі, зазвичай добре натоплено, діти бігають у вбранні сніжинок, зайчиків, а Дід одягнений по максимуму, — крадькома змахує піт із чола. — Але мені це заряд енергії на рік. Приємно, коли каже: «Ми з мамою зібрали іграшки і віднесли в дитячий будинок!». Малюків треба привчати не тільки брати, а й дарувати, працювати над їхнім морально–етичним вихованням».
У дитячих будинках, куди Дід Мороз також приїжджає, малюки не просять нічого. Хочуть нову родину. «Вони не такі розкуті, дуже потребують уваги дорослих. Діти з проблемних сімей замовляють Діду Морозу, щоб мама знайшла тата чи тато — маму», — каже Олександр.
У свою чергу, Володимир Астапенко згадує, що найзворушливіший лист на «Укрпошті» отримали в минулому році від восьмирічного мешканця дитячого будинку: «Його зміст був приблизно такий: «Ми з другом сидимо біля вікна, дивимося в ліс. Нам сумно. Вишли нам, Дідусю Морозе, якщо можеш, чаю і печива». Оскільки в «Укрпошти» немає можливості дарувати подарунки від імені доброго Діда, ми з колегами зібрали цим дітям посилочку своїми силами»...
ДУМКА З ПРИВОДУ«У нашій культурі співіснують і святий Миколай, і Дід Мороз. Та різниця між ними є, — каже «УМ» протоієрей Української православної церкви Московського патріархату Георгій Коваленко. — Перший був реальною людиною, прикладом християнських чеснот, а Дід Мороз — вигаданий казковий персонаж. Це наслідки атеїстичного минулого, яке на Сході існувало із 20–х років минулого століття, а на Захід атеїзм прийшов лише після війни. Тому там люди ще пам’ятають, як їхні дідусі й бабусі шанували цього святого. Після розпаду Союзу пройшло лише одне покоління людей, та в східних регіонах уже знають про День святого Миколая. Поступово він набуде більшої популярності через навернення людей до церкви, де живуть українські традиції». Георгій Коваленко додає: також приємно, що за останні 20 років усе більше дітей замість традиційного віршика співають Діду Морозу колядки та щедрівки. «Якщо дитина вчитиме колядки, вона знатиме основи християнської віри», — зауважує святий отець. Проте з Дідом Морозом, який має язичницьке походження, церква теж ворогувати не збирається. «Християнська церква добре ставиться до казок. Вона ніколи не руйнувала культури народу, а, навпаки, преображала її», — каже протоієрей.
Власної ж резиденції святого Миколая УПЦ МП не має і поки що відкривати не планує (водночас із благословення УПЦ КП така садиба діє в етноселищі «Мамаєва Слобода»). Але з 15 по 19 грудня в Києво–Печерській лаврі відбуватимуться благодійні концерти, де діятиме пошта святого Миколая. Автори десяти найкращих листів отримають подарунки.
ДЕ ЇХ ШУКАТИ?В Україні на сьогодні діють кілька резиденцій як святого Миколая, так і Діда Мороза. Наприклад, на Івано–Франківщині добрий святий прописався аж за трьома адресами — у «Маєтку святого Миколая» у селі Пістинь при Національному природному парку «Гуцульщина», в «Містечку милосердя святого Миколая» на околиці Івано–Франківська, на жаль, третя резиденція — біля села Черганівка у Косівському районі — поки що не діє. У Києві зустрітися з покровителем малечі можна в козацькому селищі «Мамаєва Слобода» (Чудотворець уже приступив до виконання своїх обов’язків і прийматиме дітей до 30 грудня) та в «Будиночку Чудотворця», що в Шевченківському парку (працюватиме з 19 по 26 грудня). А от на зустріч із Дідом Морозом слід їхати на Волинь та Хмельниччину. Дідова резиденція під назвою «Волинська Лапландія» діє в селі Копачівка Рожищенського району, а також у Кам’янці–Подільському — в приміщенні Вірменської криниці.