Косівщина - село Розтоки, Косівського району.
Село Розтоки Косівського району, розкинулося на лівому березі Черемошу, за 25 км від районного центру, 15 км від залізничної станції Вижниця. Населення — 2043 чоловіка. У Розтоках є восьмирічна та 2 початкові школи, клуб, бібліотека, 2 медпункти, 4 магазини, ощадна каса.
Межує з селами Білоберезка, Ясенів Горішній Верховинського району, Великий Рожин, Яворів Косівського району, Розтоки Путильського району Чернівецької області. Висота над рівнем моря центральної частини — 400 м.
Розтоки відомі з XV ст. Старожили зберегли багато легенд, пісень, переказів про своє село. Церква і каплиця є пам’ятками архітектури. Тут є камінь Довбуша.
Легенда
Одного лiта на початку XV столiття випали, нiбито, сильнi дощi. Та такi, що всi потоки почали заливати долину. Мешканцi мусили переселитися на деякий час в гори. А коли дощi вщухли i люди повернулися назад, на них чекало диво — долина була подiлена навпiл невеликою, але бурхливою рiчкою. Люди спробували йти бродом додому i питали: — Через рiчку мож? — Мож, мож! — казали першопрохiдцi на той бiк.Так i назвали прозору рiчку — Черемош. А розточене нею надвоє село — Розтоками. До того село, оточене тисовими лiсами, йменувалося Тисова Рiвня.
Черемош бiжить аж 80 кiлометрiв, доганяючи вниз по камiнню хвильку за хвилькою. Коли ж розсердиться передосiннiми зливами, то реве, як Днiпро - рiка, нi — як океан!
Такi вже неподатливi карпатцi, вiдколи цi гори. Кажуть, 2500 рокiв тому перський завойовник Дарiй захопив мало не всю Скiфiю, а в Карпати не зайшов — спинили «гордi, рослi горяни сильним, вишуканим вiдбоєм». До речi, в гори далi Сокiльського не дiсталися й кочовi орди. А нападали на Червону Русь, себто Галичину, 26 разiв, починаючи з XIV столiття.
Тодi ще села, може, й не було. Гiйом де Боплан занiс його на свою карту в 1500 роцi. Так ось, коло Сокiльської скелi є потiк. Його називають Татарським, або ще Кривавим. Далi нього гуцули завойовникiв не пустили. Кажуть, кров забарвила навiть Черемош. Не дiйшла в гори й панщина. Велике значення для Галичини мало солеварiння. Є данi, що по сiль до Коломиї приїжджали навiть запорожцi. Сам син Богдана Хмельницького, Тимiш, прибував iз цiєю метою. Козаки тiкали з турецької неволi, надднiпрянськi бунтарi — вiд панiв i оселялися в Карпатах над рiчками. Вчили мiсцевих горян, i без того волелюбних, не даватися нiкому пiд ноги.
Тепер, коли молодь порозходилася свiтами, а село не радiофiковане, не газифiковане, важко повiрити, що через Розтоки близько ста рокiв тому ходив потяг. Ну, не пасажирський комфортний, а все ж. Вуйко Николай (прожив до 2005 року, мав 98 лiт) та ще старша розтокiвка Єлена Танаскова (прожила 101 рiк) це запам’ятали. Колiя прокладена у Першу свiтову вiйну. Єлена теж її споруджувала. Розповiдала: — Коло Розтiк, у селi Рожен, колiя переходила на волоський бiк (на Буковину), а в другому кiнцi села Розтоки — знову на галицький. I людей возила. А як являлась у мене перед хати, то так жалісно «фівкала», що не можна було слухати... Вуйко Николай пам’ятав добре, що вище хати на буковинському боцi був пагорб, i той потяг не все на нього виїжджав. Деколи ставав. Тодi свистав. Iз кущiв, iз запасної колiї, подавався такий штовхач, нiби пiчка, що пiдпихав потяг iззаду — i той їхав далi.
«Я стояв, дивився i не мiг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберiг вiльну душу, мову i старосвiтськi звичаї, повнi краси... Скiльки цiкавих людей я пiзнав. Цими днями їду на дарабi аж до Вижницi верст з 10. Зо мною їде Коцюбинський. Забава цiлком безпечна i надзвичайно цiкава,» — писав у 1912 роцi поет Олександр Олесь. Вiн їхав на дарабi-плотi Черемошем через Розтоки.
У 1863, 1865 і 1866 роках у селі побував український письменник Ю. Федькович, який на місцевому матеріалі написав оповідання «Опришок».Тут у 1940 р. народилася поетеса М. Влад.