Хустка в обрядах Гуцульщини
Веселі ви чи сумовиті,
На схилах Ворскли чи Дінця, -
Нема таких жінок у світі,
Котрим вона не до лиця.
В наш час хустка - це оригінальний і яскравий аксесуар жіночого вбрання, а в давнину вона мала ще й глибоке побутове значення, мала певні обрядові функції, завжди була виразником естетичних поглядів українок, яскравим 
декоративним елементом їхнього вбрання.
У кожної господині, на Гуцульщині, в скрині повинна була бути звичайна ситцева хустка, яка символізувала працьовитість дівчини, її красу та вроду. Такою хустиною не зав'язували ні голову, ні шию; нею зав'язували миску з святою вечерею і несли до хрещених та родичів. Нею ж перев'язували колачі, коли йшли на весілля. Даруючи колачі господині, жінка вітає її і промовляє "Дай, Боже, в добрий час почати, а в ще кращий закінчити". Господиня розв'язує хустину, один калач забирає собі, а другий з хусткою віддає, бо не годиться повертатись з пустою хустиною.
Хустка здавна відіграла й оберегову функцію. Її клали на на дитячу колиску - від вітру і лихого ока, на спечений хліб, щоб не черствів.
Під час сватання, дівчина на знак згоди, подавала на хлібі старостам хустку або перев'язувала нею парубкові руку. Хустка сиволізувала перехід жінки у владу чоловіка. Хустка, якою «покривали» молоду, зберігалася нею потім усе життя.
Як поїхав мій миленький
На базар , до рідні,
Купив мені хустиночку –
Ось вона на мені.
За козацьких часів побутував звичай дарувати нареченому - козакові, який вирушає в похід, власноруч вишиту хустку, яка оберігала його від ворожої кулі, тяжкого полону, зради товариша. Хустка також виступала символом вірності в коханні. Якщо козакові судилося загинути на чужині, то його вірні побратими закривали дівочою хусткою йому обличчя.
Дай же, дівчино, хустину,
Може, в бою я загину.
Темної ночі накриють очі,
Легше в могилі спочину.
Удівство позначалося чорною хустиною – символом суму, болю, жалю.
Носили жінки величезні хустки – опиначки. Вони були з товстих шерстяних ниток, рябого кольору. Накидали їх поверх легеньких хустин та кожушків, в основному , старі жінки. У церкву заміжня жінка, дівчина не має права заходити без хустини.
Хустка – життя… Вона пам’ять роду, його святиня.