Гуцульське весілля

У барвистому вінку народної творчості найбільш святко­ва, масова і багата пісенною поезією обрядова урочистість - весілля. Воно стверджує шлюб двох молодих сердець і стає у їхньому житті найпам'ятнішою подією.

Гуцульські весілля напрочуд самобутні, багаті на розмаїт­тя пісень, цікаві, захоплюючі, хвилюючі й емоційні сцени словесних діалогів, забав та ігор, приповідок, віншувань. У них - душа горян, багата фантазія й видумка, мудрість і та­лант. Це - неоціненні скарби, котрі треба берегти й розвивати.

Напередодні весілля відбувається важлива подія виго­товлення вінка для молодої і віночка-букетика для молодо­го. Цю місію виконує, як правило, заслужена, авторитетна у селі жінка. Коли вона шила вінок, то молодиці співали:

Ой, вінку мій золотенький,
Вінку із барвінку,
Плетуть тебе у суботу,
Би-сь був на недільку.

Завершувалась співанка рядками:

Зачєло си весілєчко, зачєло, зачєло,
Коби це си весілєчко щісливо скінчило.

На весіллі прагнуть дотримуватися звичаїв та обрядів, переданих з дідів-прадідів.

Прикрашення деревця.Весілля розпочинається із захоплюючого обряду приби­рання квітами і стрічками весільного деревця, яке принес­ли дружби і яких урочисто зустріли з музикою. Перші най­більші, найкращі «косиці» зав'язують на верхівці деревця батьки молодого. Опісля вони щиро й солодко цілуються, щоб молодятам солодко жилося й щиро люби­лося і «до пари», як годиться, танцюють «Гуцулку».Потім дружки та дружби при­крашають деревце різнокольоровими квітками. Деревце закріплюють на столі перед молодими, під деревце обов'яз­ково кладуть два калачі.

Вдягання наречених. Молоду зап­літають у «бовтиці», кладуть чільце й одягають біля трьох годин. Молодим ставлять батьки вінки на голову. Вдягання наречених проводиться під мелодії скрипки та призначені для цього обряду гуцульські співанки. Все символізує про­щання з незалежністю, вільністю, дівуванням та парубку­ванням.

Ой, збирати молоду
Нелегка робота,
Ой, здаєссі, нас застане
За тамтим субота.

І ось наречені вбрані в прекрасний старовинний гуцульський одяг. Молода, зазвичай, у веселковому осяй­ному чільці, барвистій вишиванці, кептарі, покритому «пе- реміткою» і квітчастою хусткою, в яскравих запасках і цят­кованих постоликах, візерунчастих капчиках. Молодий в кресані з пишним пір'ям,в кептарі й вишиванці, в чересі, з тобівкою за плечима, з барткою в руках.

Зустріч гостей. Троїсті музики грають гуцульський марш для кожного гостя, а господарі цілують, дякують за прихід. Дружки і дружби разом із шинкарем пригощають усіх гос­тей, чіпляють квітки на груди запрошеним гостям, щоб було видно, що це весільні гості.

Застілля. Ведучий (шинкар) запрошує всіх гостей по­молитися за щасливе життя наречених, а потім веде застіл­ля. Гостей розважають скрипаль та баяніст. У стародавніх співанках і мелодіях, що линуть зворуш­ливо й сердечно з уст учасників весільного дійства, по­єднується любов до коханого, пошана до батьків, матерів, любов до майбутньої дитини. В співанках оспівується кра­са весільного колача, калини й барвінку. У них звеличуєть­ся міцна сім'я, мир і злагода, вірність, надія і любов, свя­щенна земля і рідний Гуцульський край.

Вивід. Цей обряд проводиться під жалісливу мелодію скрипки. Дружби, дружки та гості тримаються міцно за руки, щоб не розірвати коло, три рази обходять навколо столу та співають до виводу «Ой з-Загір'я місяченько», наречених виводять з-за столу, вони стають перед батьками на колі­на, ведучий виголошує «прощі», просить благословення у батьків для наречених, а наречені схиляють голови перед батьками, які тримають калачі для благословення молодих. Після «прощі», молоді та всі гості, тримаючись за руки, проходять під калачами, які тримають батьки навхрест, ви­водяться на данцовню, танцюють всі єдиним колом, вихо­дять із приміщення під гуцульські співанки та мелодії трої­стих музик.

Наречені сідають на коні, а з ними дружби і дружки, вінчані батьки і їдуть на вінчання. Гості всі супроводжують нарече­них до церкви.

Вінчання. Співає церковний хор. Вінчані батьки трима­ють калачі, церковні корони на голові тримають молодим дружба і дружка. Мати нареченого ставить на голову молодій хустку, в яку повинен молодий «завити» молоду. Після вінчання молоді під рушниками, які тримають друж­би з дружками, виходять із церкви. На порозі в церкві молоді дивляться в дірочку калача на сонце, за сонцем три рази крутяться вдвох і розривають калач на щастя, роздають усім гостям. Молода перев'язує рушниками вінчальних батьків, а маткам на плечі зав'язує гарні хустки.

Зустріч молодих. Після повернення весільної процесії від церкви до хати батьки з калачами на рушниках зустріча­ють молодих після вінчання, музика грає весільний марш. Свахи співають:

«Вийди, вийди, рідна мамко, із хати,
Вийди, вийди пшениченьков сипати,
Колачика та й із медом давати».

Матері посипали пшеницею, а молодий крисанею ловить зерна. За повір'ям, скільки зерен зловив, стільки дітей буде мати. Молодих, дружбів, дружок, весільний уряд теж приго­щають медом.

Молодих частують медом, щоб життя було солодким, об­сипають пшеницею та конфетами з решета за сонцем, щоб були багатими і щасливими. Весь обряд виконується три рази.

Матері говорять:

«Сіємо на вас жито, щоб багато в парі років прожили,
сіємо пшеницю яру, щоб були щасливою і багатою парою,
сіємо овес, щоб гордився вами рід наш увесь».

Залишки меду срібною ложкою дають усім гостям. Шин­кар наливає шампанського молодим, а гості всі кричать «гірко».

Молодий — як місяць,
Молода — як зірка,
Поцілуйтесь молодії
Най нам буде гірко!

Шинкар з дружками зустрічають усіх гостей, гостять.
Молоді, дружби, дружки, вінчані батьки, матки ідуть танцювати «Гуцулку».
Ведучий оголошує пісню для батьків молодої пари. Танцюють з батьками, свати з сватами, діти міняються з батьками.

Сідаючи за весільний стіл, гості виговорюють «Отче наш» і «Богородице...» за здоров'я і щасливе життя молодої пари. За столом, як повсюди заведено, гості піднімають тости за молодих і їх батьків. Висловлюються молодій парі най- щиріші, найсердечніші побажання. Цілу ніч лунають ук­раїнські народні пісні та гуцульські співанки, жарти і танці. Для винуватців урочистостей зачитуються дотепні, жартів­ливі «Пам'ятка нареченим» і «Козацька грамота».
До молодих звертався весільний розпорядник і вручив їм вигадливий «букет», скомпонований з галузок різноман­ітних дерев і рослин, що закосичують Карпати.
На весіллі, як правило, багато розмаїтих квітів, щедрих людяних віншувань-побажань, схвильованих і ощасливле­них облич гостей, які від душі забавляються і веселяться. Тішить всіх жива гуцульська музика. Жайворонком витьох­кує скрипка, видзвонюють струни цимбалів. Вони вносять у весільне свято свіжий струмінь, видумку й оригінальність, збагачують дійство естетично й духовно.

Повниця. Застілля. Після виданих страв, ведучий (шин­кар) оголошує «повницю». Він розповідає, як необхідно підтримати молоду сім'ю матеріально. Розхвалює, які на весіллі гарні та поважні гості сидять.

Грає скрипка. Запрошує ведучий до «повниці» батьків, рідних, друзів, сусідів і по черзі кожну пару, яка є на весіллі. Молодій парі бажають бути добрими господарями, вітають.
Після кожної пари, яка дарує молодим гроші, золото та інші дорогі дарунки, ведучий оголошує, скільки дарували на щастя молодим грошей та які речі. Молоді дякують кож­ному дарувальнику, цілують. Дружки та дружби гостять кож­ну пару. Кожний господар старається кинути в «повницю», тобто подарувати молодій парі, не менше, як попередні ґазди.

Завивання молодої. Молоду пару садять посеред танцювального залу на стільці, застелені ліжниками, напро­ти них сідають батьки з калачами в руках. Матері знімають віночки з молодих, ставлять на калачі. Жінка, яка заплітала молоду в бовтиці, розплітає, знімає чільце, всі віночки і по черзі віддає батькам.

Все це супроводжується мелодіями скрипки та обрядо­вими співанками. Після зняття з голови вінка, чільця і при­крас, молодий зав'язує хустку на голову молодій і цілує свою господиню. Молоді встають зі стільців, а дівчата старають­ся швидше сісти на стільці, де сиділи молоді, щоб не за­сиджуватися у дівках, а швидше вийти заміж.

Співай-співай співаночки,
Аби сь радість мала,
Аби сь сіла на то крісло —
І теж си віддала!

Знімають із дружбів, дружок, батьків, маток весільні квітки.

Молода пара танцює гуцулку. Запрошують усіх до танцю.

Дякують музикантам, що весело їм грали, дарують їм ка­лачі, подарунки.
Дякують кухарям, що смачно гостей годували. Дарують калачі, подарунки.
Дякують шинкареві (в його особі ведучому весільних за­бав, що все весілля вів організовано, витримав усі обря­ди), дарують калачі, подарунки.

Дякують жінці, яка шила молодим віночки, вбирала їх, роз­бирала, дарують їй калачі, подарунки. (Ця жінка має бути дуже поважна і шанована людьми, обов'язково одружена, щоб була сім'я її міцна, порядно жили в любові і злагоді).
Дякують батькам, родині, друзям за весільне свято.

В кінці застілля вінчальний батько чи дружба бере зі сто­лу весільне деревце, виходять всі до танцювального залу, танцюють з деревцем, супроводжують деревце та дружбів надвір музикою, піснями. Ідуть до тої хати, де має жити мо­лода пара, і в найкраще дерево-яблінку, перед хатою, чіпля­ють деревце.

Путівник - Культурні родзинки краю