Таємниці приготування святкових страв на Косівщині
Випікання паски чи писання писанок на Косівщині було і остається священнодійством, під час якого людина духовно й морально оновлюєтьсяь, очищається від грішних думок і намірів – наче по сходинках піднімається до світлих воріт Великоднього храму.
Перш ніж братися до готування паски, господині потрібно вмитися і одягтися у чисте вбрання. 
Тісто потрібно місити з чистими і світлими думками, відганяючи від себе злість, заздрість, образу.Якщо господиня з кимсь у родині була в сварці, обов’язково потрібно помиритись, бо під час випікання паски в хаті має панувати мир і злагода.
Господиня мусить пильно оберігати паску від «нечистої сили» чи «злого ока».
Доки паска ще не спеклася, про неї нічого не можна говорити – ні дорослим, ні малим. Засуваючи паску до печі або виймаючи її, тричі повторювати: «Христос Воскрес!»
Коли паска печеться в печі, ніхто не сміє сісти, щоб не перешкодити їй «рости».
Водою, котра залишалася від миття посуду, в якому замішувалась паска, жінки («аби не мати ненависті») вмиваються.
Вирушаючи у важливих справах, беруть зі собою скибочку сухої паски, промовляючи:
«Я до тебе з хлібом-паскою, а ти до мене з любов’ю і ласкою».
Не менш важливе духовно-моральне значення мають на Косівщині й писанки – давній символ життя, весни, сонця, а 
в християнському своєму доповнені – Воскресіння Христа. У гуцулів кажуть:
«Доки писанки пишуть, доти буде світ,
як перестануть – тогди ме світ кінчитися».
Дарування писанки є знаком симпатії, любові, єдності, приязні й порятунку.Писанка є святинею й оберегом, життям і надією.Розписуючи її, не можна говорити про смерть і сумувати. Шкарлупу від писанки не викидають – її бережуть як магічний засіб або пускають на воду, щоб допливла до міфічних блаженних людей рахманів й сповістила їх про Великдень.