Художні тканини Косівщини
ХУДОЖНЄ ТКАЦТВО ТА КИЛИМАРСТВО - МОТИВИ МИСТЕЦЬКОЇ КОСІВЩИНИ.
Художні тканини Гуцульщини в загальноукраїнському контексті культури - велике надбання матеріальної й духовної спадщини нашого народу.
Визначальними факторами функціонування ткацтва, поряд з іншими видами мистецтва, є сприятливі умови соціально-економічного розвитку, наявність місцевої сировини, традицій, майстрів. Упродовж століть тут існувало ткацтво як споконвічне домашнє виготовлення тканин, а згодом - ремесло та організований художній промисел, пов’язаний з ринком. Надомна форма праці, найпоширеніша на Гуцульщині, завжди посідала основне місце у виготовленні тканин. Із середовища селян виділилося багато ткачів, а іноді й цілих родин, які спеціалізувалися на виготовленні певних типів тканин: запасок, скатертин ,крайок, ліжників ,верет і т.д. на замовлення чи на ринок.
Ткацтво - споконвічний жіночий вид занять - у міру переростання його в промисел ставало чоловічим ремеслом. Ткачі оселялися в передмістях і містечках поблизу торгівельних шляхів на Гуцульщин і- в Косові, Кутах, Вижниці, Рахові, Делятині, а також на Покутті - в Коломиї, Заболотові, Снятині.
У Косові сконцентровано було найбільше ткачів, які виготовляли різноманітні полотняні узорноткані вироби - обруси, пішви, перемітки, рушники. Згодом з розвитком текстильної промисловості в домашньому ткацтві поряд з сировиною власного виготовлення починають застосовувати й фабричну пряжу. Не маючи достатньої кількості лляної та конопляної пряжі, горяни купували або вимінювали за вовну дешевшу бавовняну пряжу. Таким чином у народне ткацтво стали поступово входити нові види ткацької сировини. Це, насамперед, нефарбована бавовняна пряжа “бамбак”. Вищої якості відбілену пряжу застосовували як допоміжний матеріал на основу для полотна. Поширеною на Гуцульщині була й кольорова - червона, чорна, темно-синя, зелена та жовта бавовняна пряжа “заполоч”. Бурунчукову пряжу - тонко і м’яко спрядені лляні фабричні нитки - також застосовували для ткання. Використовувалась також фабрична вовняна пряжа “волочка”, “ волічка ”, “ бавина ”, значно тонша і м’якша від пряжі, виготовленої в домашніх умовах. Рідше застосовували в народному ткацтві пряжу натурального шовку( “ шовчину ” ), а також металеві золотисті й сріблясті нитки (“ дріт ”, “ дріть ”, “ сирма ”, “ хір ”, “сухозлоть” “сухозлітка ”, “сухозолоть” ). Через високу ціну їх використовували головним чином заможні селяни для оздоблення святкових запасок, опинок, крайок, переміток, дзьобеньок та ін. В художньому стереотипі гуцульського одягу, зокрема тканих його компонентів, застосування металевих ниток міцно увійшло в традицію, яка продовжується й дотепер. Для підтримки традицій народного ткацтва і подальшого його розвитку у м. Косові у 1882 р. організовано було ткацьке товариство-об’єднання ремісників - ткачів.
Ткацтво розвивалось і намічалися й інші прояви новаторського розвитку традицій. Особливо це простежується на матеріалі таких найхарактерніших і найбільш поширених дотепер гуцульських виробів, як килими і ліжники. Найбільш поширеною композицією гуцульських килимів є “гуцул”. В ній довгий ромбовидний мотив із східчастим контуром і чітким обрисом гачкоподібних елементів обрамлений видовженою по горизонталі шестигранною фігурою, бічні краї смуг замикаються здебільшого спареними ромбами концентричної будови, кількома зигзагоподібними смугами - “ кривулями ” суміжних кольорів або іншими спорідненими мотивами. Ці домінуючі площини чергуються з групами гладких різнокольорових і дрібно узорних смуг, утворених мотивами скосиків, ромбиків, прямокутників, трикутників та ін. Мотиви вільно розташовуються або позмінно повторюються вздовж смуги за схемою відкритого або закритого рядка. Їм підпорядковані вузькі стрічки із щільним укладом ідентичних мотивів, менших за розмірами. В цілому композиції такого типу гуцульських килимів створені за законами симетрії, рівноваги і співмірності орнаментальних та без узорних стрічок різної ширини, а також ритмічності їх укладу. Дещо відрізняється від килимів типу “гуцул” система декору килима,що має назву “гранишник”. Головний мотив - видовжена по горизонталі восьмигранна фігура зі східчастими прямокутними виступами, оточена по боках контурами суміжних кольорів різних тонів. Ці домінуючі фігури з тональними градаціями розробки основних узорних площин створюють ефект від зростаючого напруження кольорів до їх гармонійної злагодженості. Таких широких смуг на площині килима розташовують три - п’ять, рідше сім. Розмежовують їх гладкими різнокольоровими стрічками та значно вужчими узорними стрічками, утвореними чергуванням поодиноких ромбічних фігурок з подібними прямокутними виступами. Гуцульські ліжники стали поширюватися в інтер’єрах багатьох родин і поступово зайняли в них особливе місце.
Старовинними типами гуцульських ліжників є: “прості” однотонно-монохромні, поперечно-смугасті ахроматичні й поліхромні та “писані”-різнокольорові, поперечно-смугасті. Найпоширенішими є ліжники, в яких на сірому фоні чергуються білі, чорні або різнокольорові смуги. Значно рідше трапляються вироби з чорним або брунатним тлом. Типовою ознакою смугастих гуцульських ліжників є симетричний уклад смуг різної ширини, чітка послідовність позмінного їх чергування вздовж усього виробу. Варіативністю групування і ритму чергування смуг різної ширини, їх кількості та кольорової гармонії народні майстри створили різноманітні за композицією смугасті ліжники, які вражають вишуканим творчим чуттям, високою естетичністю. Згодом на Гуцульщині почали виготовляти ліжники з дещо складнішими узорами. Основними мотивами орнаменту таких ліжників є “скосики”, “клинці”, “ромби” та ін. Найулюбленішими стали різновиди “сливового”, “кавалерського очка”, “підківкового”, “скринькового”, “скриньчистого”, “очкатого”, “сонечка”, “пушкатого”, “кавалєра”, “дубового листа”, “кнігинькового”, “баранкового”, “у колосок”, “у зубці” тощо. Зараз особливо гостро постає проблема підтримки й відродження цього важливого осередку народної творчості. Збереження й подальший розвиток багатих традицій гуцульського ткацтва і килимарства буде вагомим внеском до національної скарбниці художньої культури.
Долговечность и надежность - вот основная черта отличия чугунных ванн. Чугунные ванны самые традиционные ванны. Они для людей которые ценят надежность, долговечность и традиционность. Ванна чугунная. Типичный размер чугунных ванн 150х70 см или 170х70 см. Для небольших ванн можно приобрести ванну укороченный длиной от 105 до 120 см. На рынке Украины наиболее популярны ванны испанской фирмы ROCA, также представлены ванны производителей Odoksan (Турция), Goldman (Китай) и другие.