Основа гуцульського орнаменту
Мистецтво красиве тоді,
Коли роблять його
Руками й думками чистими.
У всьому світі захоплюються красою гуцульського ужиткового мистецтва. Всюди розпізнають гуцула-українця за вишиванкою, бо вона характерна лише для України, як і зустріч гостей хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Твори гуцульського різьбярства, ткацтва, мосяжництва, кераміки та вишивки стали найвишуканішими подарунковими сувенірами, здатними прикрасити і звеселити святковий інтер'єр вітальні. А гуцульська писанка дивує кожного композиційним багатством орнаментів та колористикою. Тому удостоєна спеціалізованого музею у м. Коломиї.
Відвідувачі Гуцульщини не можуть зрозуміти мотиву, який обумовлює у гуцулів потребу декорування побутових речей. Так, краї та лицеві площини столів, скринь, ручок для кіс, топірців, дерев'яних сідел-тарниць, ярем для волів, сволоків, що підтримують балки дерев'яної стелі хати, та інше, обмережані і прикрашені різьбою, а краї компонентів гуцульського святкового одягу обов'язково обведені вишивкою. Естетика не є категорією, пов'язаною з необхідністю фізичного виживання як голод і холод, які не пестять жителів Карпат. І не для ринку готував колись гуцул речі, якими сам користувався. Очевидно, їх естетичний вигляд ставав для нього такою ж функціональною потребою, як для духовної особи - молитва. Отже, причину потреби мати і користуватись орнаментально прикрашеними речами треба шукати в глибинах віків, в історії вірувань наших прапредків.
Ґрунтуючись на праці А. Голана (1994), можна вважати, що культова знакова символіка започаткована ще мисливцями палеоліту, 15-10 тисячоліть до Христа. Її зразки археологи знаходять у вигляді гравірувань кременем на кістках мамонтів, що існували тоді у Прикарпатті. У той час люди вірили, що божественною силою появи всього живого на землі є яйце. Тому всім предметам його форми приписувалась магічна сила плодючості. З сьомого тисячоліття, в епоху неоліту, коли на території Правобережної України і Карпат стала розвиватись Трипільська культура раннього хліборобства, основні символічні знакові вираження тодішніх вірувань перейшли в традицію щорічного писання 
великодних писанок. Шкаралупа яйця виявилась, крім цього, придатною основою для тривалого зберігання символічних культових рисунків, а техніка їх "писання" була простою. Тому писанка стала засобом поширення і спадкоємної передачі інформації про культові переконання наших прапредків, яких тепер називають язичниками.
Язичництво як народна міфологічна релігія відрізняється від тодішніх неязичницьких культів лише тим, що воно існувало в усній традиції. У зв'язку з прийняттям християнства вона втрачена. Тому її вірування і ритуали є тепер досить невизначеними. Тоді ж інші міфології, зокрема, грецька, римська, єгипетська, індійська були зафіксовані текстуально і тому мали державне визнання та інформаційне збереження.
З погляду сучасності, дохристиянську релігію наших предків можна назвати екологічною, бо вона орієнтувала людину на підпорядкування своїх дій законам природи, бережливе ставлення до рослин і тварин, як представників вищих сил на землі, до самої Землі, як тіла божества. Тодішня людина керувалась релігійним переконанням, що природа наповнена божественними силами, бо сама вона досконала і прекрасна. Тому схилити ці сили до одержання від них захисту і сприяння можна лише красою і доброзичливістю, та в жодному разі не гнівити їх злими діями. Значну інформацію про духовне багатство цієї релігії подає "Велесова книга" - наша писемна історична пам'ятка VI—VIII століть.
В епоху неоліту (4-3 тисячоліття до Христа), коли трипільці винайшли кераміку, вона стала тривким матеріалом для фіксації культової символіки. В епоху заліза, коли з'явились металеві різці по дереву та зубила по металу, культові символи стали втілюватись на Гуцульщині - в архітектурній різьбі, інкрустації, інтарсії та мосяжництві, а сьогодні - й у каменярстві.
Для гуцульського орнаменту характерні:
• геометричність рисунків, що творяться прямими, ламаними і регулярно хвилястими лініями та простими фігурами (трикутником, колом, півколом, квадратом, ромбом, розетками);
• різноманітність рисунків, що досягається компонуванням ліній і фігур;
• повторюваність однакових рисунків, які стали для майстрів штампами, що раціоналізує їх творчу роботу;
• типовість окремих рисунків, які обов'язково наслідуються майстрами без змін. Сюди належать символічні знаки божеств, такі як розетка та різноманітні хрестові композиції у колі або квадраті.
Кожний знак гуцульського орнаменту колись давав смислову культову інформацію. Тепер у пам'яті народу вона, на жаль, втрачена. Залишився лише естетичний ефект, який несе певну енергію творців орнаменту.
Отже, треба вважати, що орнаментальне прикрашання побутових речей нашими предками мало для них функціональне, духовне значення і тому дійшло до наших днів як культова традиція. Композиційне поєднання графічних символів на рисунку виражало тематичне та естетичне звернення - молитву до вищих сил. Це мало магічно їх схиляти до захисту людини та результатів її праці від негоди і шкоди. Тому творення чи наявність красивого декору на побутовій речі наші прапредки вважали таким же виправданим і необхідним, як здійснення самої роботи. Гуцул, одягнений у свій святковий одяг, де кожний краєчок його компонентів обшитий вишивкою як оберегом від злого, почуває себе спокійним і життєрадісним, бо не тільки в нього, але і у тих, хто його у вишиванці бачить, виникає почуття доброзичливості та естетичного комфорту, які гармонізують з чудовою красою природи Карпат.
Гуцульський орнамент викликає почуття святковості. Тому традиційно у свята, чи йдучи до церкви, гуцули вдягають свою святкову одежу або хоч сорочку-вишиванку. Власне так і сьогодні утверджується родовита гордість за свою унікальну у світі гуцульську культуру. Предвічний гуцульський орнамент збуджує позитивні емоції у кожного, хто має розвинений естетичний смак. Його краса приємно милує і єднає у доброму людей.