Вироби із шкіри.

Жити — значить працювати.

Праця є життя людини.

Художня обробка виробів із шкіри на Гуцульщині здавна стояла на високому рівні. Ще в XVII—XVIII ст. в побуті карпатських мешкан­ців відомі були «ташки», «табівки», «тайстри» (шкіряні торбинки прямокутної, квадратної та півкруглої форм), «череси» (широкі шкіряні чо­ловічі пояси), «киптарі» (чоловічі та жіночі без­рукавки із овечої шкіри), «постоли» (чоловіче і жіноче взуття), гаманці, обкладинки для книг, документів і цінних паперів, футляри для бритв, складаних ножів та багато інших предметів гос­подарського та культурно-побутового призначен­ня з художніми оздобами.

У результаті багатовікових традицій і вели­чезного досвіду було вироблено багато способів художнього оздоблення виробів із шкіри.

Найбільшого поширення набула техніка гаря­чого і холодного тиснення. Дерев'яні та металеві форми-штампи майстри виготовляли самі. Крім того, жителям Прикарпаття відомі були гравіру­вання по шкірі, ажурно-прорізне вирізування, аплікація кольоровими шкірами, художнє плетін­ня із тоненьких різноколірних шкіряних ремінців.

В оздобах виробів народні майстри вжива­ли різноманітні металеві прикраси — «бовтиці» (круглі плоскі бляшки), «цяточки» (маленькі цвяшки з випуклою круглою формою головки), «бобрики» (форми прикрас, подібні до «бовтиць», з випуклим рельєфом), «колосочки», «зернятка», деталі із кольорового металу, що нагадують фор­мою пшеничні зерна, різноманітні металеві дета-лі у вигляді опуклих і плоских кружечків, кіл, овалів, квадратиків, прямокутників, трикутників і т. д.

Шкіряні вироби прикарпатських умільців відо­мі були далеко за межами України. Нерідко вони ставали вигідним товаром у руках ділків і комер­сантів, які вивозили їх в Західну Європу і навіть за океан.

Мистецтво художньої обробки шкіри було по­ширене на територіях сучасного Косівського, Верховинського, Яремчанського та інших райо­нів Івано-Франківської області.

Крім того, косівські, кутські та пістинські май­стри уславились виготовленням шкіряних безрукавок-киптарів. На жаль, імена народних майст­рів, що займалися цією справою, майже не збе­реглись.

З другої половини XIX ст. ця галузь народного мистецтва набирає широких масштабів. Розши­рюється асортимент побутових шкіряних речей, предметів мисливського призначення.

Одним із народних умільців, чиї вироби славились по всьому Прикарпаттю, був Федір Васильович Якиб'юк (1877—1959) із села Снідавки Косівського району. З його іме­нем пов'язані великі досягнення у цій галузі на­родної творчості. Вироби Ф. Якиб'юка зберігаю­ться в музеях Києва, Львова, Івано-Франківська, Коломиї, Косова.

Відомі українські письменники І. Франко, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, О. Кобилянська, В. Стефаник та інші, які перебували на Гуцульщині, з глибокою повагою та розумінням вивчали культуру, побут і звичаї гуцулів, високо цінили їхнє самобутнє мистецтво, піклувались про його розвиток. Вони особисто були знайомі з багать­ма народними майстрами, в тому числі і з Ф. Якиб'юком.

Провідними майстрами кінця XIX і першої по­ловини XX ст., зусиллями яких розвиток цього виду народного мистецтва піднісся на вищий сту­пінь, були: Лукин, Якиб'юк із с. Снідавки, Юліан Варивода із с. Уторопи, Іван Калиновський з Іва­но-Франківська, Іван Рубинович із с. Угново, Іван Пасічняк із Стрия, Теодор Мегединюк, Ва­силь Розвадовський, Михайло Мартищук, брати Стефан і Дмитро Пітеляки, Ілько Кіщук, Михай­ло Петрич, Микола Медвідчук із с. Річка, Михайло Феркуняк і Микола Вінтоняк із Косова та багато інших.

Твори майстрів художньої обробки шкіри по­бували на багатьох вітчизняних і зарубіжних ви­ставках. Ще в 1909 році на першій українській виставці (Стрий) більшість з них були удостоєні високих нагород.

Слід сказати, що серед декоративних мотивів, які прикрашають різні предмети і вироби із шкі­ри, переважають елементи, які становлять арсе­нал традиційних суміжних видів народного ми­стецтва. Геометричні мотиви в більшості викори­стовуються при способах гравірування, холодного і гарячого тиснення. В кольоровій аплікації, якою прикрашали костюми та інший одяг, широко роз­повсюджені елементи геометричного орнаменту, а також стилізовані мотиви рослинного характе­ру. В орнаментальних прикрасах виробів із шкіри багато спільного з елементами і характером ком­позицій, вживаних у різьбі та випалюванні по дереву, із узорів ткацтва і вишивки, переробле­них у відповідності з властивостями матеріалу.

Характерною особливістю орнаментів на ви­робах із шкіри є строга симетрія і ритм. Рідше зустрічаються композиції з асиметричним розмі­щенням орнаменту. Досить часто в декоративних прикрасах використовуються кольорові металеві деталі, які органічно вплітаються в ансамбль усього декору. Вони оживляють і посилюють за­гальне враження від орнаментальних мотивів.

Як правило, по краях кожного виробу виконує­ться шов вузенькою шкіряною смужкою, який править за кріплення. Оскільки смужка буває завжди іншого кольору, шов створює декоратив­ний узор, що замикає загальну композицію. В ін­ших випадках замість такого шва застосовують ажурні круглі металеві кнопки — капелі, які яв­ляють собою одночасно і орнаментальні прикраси.

Якщо в минулому всі процеси виготовлення виробів із шкіри виконувались кустарним спосо­бом, то з появою нових технічних удосконалень праця майстрів значно полегшилась.

Заслуговує на увагу твор­чість майстра старшого покоління Миколи Ва­сильовича Вінтоняка з Косова. Творча практика майстра, спираючись на худож­ні традиції минулого, розвивається дещо своє­рідно. Позитивним треба вважати те, що він у своїх роботах намагається звільнити декор від зайвого навантаження, знаходить більш удоско­налені форми виробів, максимально наближує їх до сучасних естетичних смаків. Іноді він звер­тається навіть до асиметричних рішень декору. Такі вироби створюють приємне враження, фор­ма їхня дуже проста і в той же час національна.

М. В. Вінтоняк єдиний майстер у Косові, який і досі займається цим чудовим самобутнім ми­стецтвом. В даний час він виконує окремі замов­лення державних музеїв, театрів, ансамблів пісні й танцю УРСР та інших організацій, для яких виготовляє комплекти гуцульського одягу.

Безумовно, такі замовлення мають скоріше епі­зодичний або приватний характер і не можуть бути визначальними для розвитку цього виду мистецтва в масштабах державного значення.

До недавнього часу чудове народне мистецтво обробки шкіри на Гуцульщині, яка мала свої ба­гаті традиції, було незаслужено забуте. І дуже добре, що в Косівському училищі було відкрито спеціальне відділення по художніх виробах із шкіри.

Це відділення покликане готувати майстрів- художників, які, спираючись на мистецьку спад-

щину минулого, продовжуватимуть і розвивати­муть цей самобутній вид народного мистецтва.

Тепер на виробництво іде не тільки натуральна шкіра, а й нові її замінники, з яких молоді май­стри виготовлятимуть художні речі сучасного вжитку. Асортимент їх може бути надзвичайно багатим і різноманітним. З них можна виготов­ляти жіночі сумочки, ридикюлі, пояси, гаманці, обкладинки до цінних книг, папки для урочистих адресів, футляри для окулярів, гребінців, складе­них ножів, ремінці до ручних годинників тощо.

Мистецтво - Декоративно-прикладне мистецтво Косівщини