Гончарство і кераміка
Кераміка, як жінка:
ревнує, не любить, коли ходиш наліво...
На Прикарпатті здавна існувало кілька центрів керамічного виробництва: м.Косів, с.Пістинь, м.Коломия, смт.Кути, м.Галич, м.Снятин тощо. Розвитку цього виду народного мистецтва сприяла насамперед наявність багатих покладів пластичних гончарних глин, а також потреба у виготовленні посуду для щоденного вжитку.
У 14 ст. гончарі виготовляли переважно дешевий і зручний посуд для приготування страв. Його оздоблювали дерев’яними штампиками-кілочками у вигляді кружалець із промінчиками, зірочками, зубчиками, листочками тощо.
У 17-18 ст. українське гончарство набуло вищого рівня розвитку. Вироби розписували ангобами та емалями /керамічна склоподібна фарба/, що дало змогу перейти до багатокольорності. Значне місце посіли рослини, квіткові орнаменти, фігурні зображення, передусім на мисках та кахлях. Виготовлялося багато різноманітного святкового посуду для напоїв: дзбанки, баклаги, барильця, куманці та декоративний посуд: баранці, півні, леви, коники.
У Коломиї гончарний цех був створений у 1661 році. Крім посуду, тут виробляли свічники й кахлі, прикрашені фляндрівкою й ріжкуванням. Наприкінці 18 ст. пістинські гончарі надавали перевагу теракотовому й сірому посуду, любили також виготовляти каганці й свічники, переважно декоровані “мармуруванням”. Українські гончарі всіх великих осередків виготовляли також кахлі для печей, а подекуди і вставки для будівель у формі рельєфних і розписних кружал, прямокутних плиток з орнаментом, що утворювали на стінах декоровані фризи.
Надзвичайно різноманітна мова розписів. Лаконічна, проста, поєднана з низкою умовностей, властивих селянському мистецтву. Вироби кожного району гончарного промислу набували певних особливостей, які залежали від природних якостей матеріалів, технічного рівня
виробництва, місцевих традицій. На основі широкого вживання контурного та багатокольорового розпису формуються нові стилістичні принципи оздоблення народної кераміки Гуцульщини. Розвиток цієї техніки привів до появи в другій половині 19 століття регіональних шкіл гончарства відомих в наш час, як “косівська”, “покутська”, “гуцульська”.
В кінці 19 ст. керамічне виробництво внаслідок економічних і соціально-політичних умов зазнало помітного спаду, а в деяких центрах зовсім перестало існувати.
З утвердженням Радянської влади, завдяки турботі про розвиток народних художніх промислів, з перших же днів було вжито заходів для їхнього відродження. Так було відновлено виробництво художньої кераміки в Кутах, а пізніше — в м.Косів. Велика заслуга в цьому належить майстрам-ентузіастам Михайлу Яковичу Волощуку і Михайлу Івановичу Рощиб'юку, які проявили ініціативу організації керамічних цехів на фабриках «Килимарка» в смт.Кутах та ім. Т. Г. Шевченка в м.Косові і підготували ряд здібних майстрів-кераміків з молоді.
Наприкінці 20-х років до Косова приїздили туристи із Франції, Швейцарії та інших країн, які звертали увагу на привабливі керамічні вироби, купували їх і вивозили за кордон. Весь керамічний матеріал, створений людиною, є витвором мистецтва. Чимало керамічних виробів — справжні шедеври.
Великий внесок в розширення кольорової гами народної кераміки Гуцульщини своєю творчістю зробили П.Баранюк та О.Бахматюк. Творчість О.Бахматюка склала цілу епоху в історії розвитку кераміки в Карпатах. Він почав широко застосовувати в своїх роботах 
загальний світлий фон, як основу для контурного розпису. Зображення і фарби на такому фоні ставали особливо чіткі і виразні. Темперамент і гостре око талановитого майстра творили індивідолізовані багатофігурні композиції на кахелі. Найбільша кількість їх присвячена сценам побуту, життя, селянській праці, забавам.
Чабани, ткачі, гончарі, зображені художником на кахлях, вносять демократичну течію у зміст керамічного розпису. Завдяки майстрам О. Бахметюку, родині Баранюків — Петру, Михайлові, Йосипу, а також Гнатові Кощуку, Михайлу Білецькому та іншим, у середині 19 ст. виникла й розвинулася школа косівської кераміки. Одночас зародилася пістинська школа гончарства, пов'язана з відомими родинами гончарів Волощуків, Зондюків, Кошаків, Михалевичів, Тимчуків та ін. Вони здебільшого виготовляли мальовані миски, тарелі і дзбанки. Крім цього, Петро Тимчук (1878-1924) виробляв оригінальні фігурки кіз, баранів, оленів із горщиками на спині для кімнатних квітів.
Серед старшого покоління майстрів значне місце в розвитку гуцульської художньої кераміки займає творчість Василя Йосиповича Совіздранюка (1889—1957), Марії Михайлівни Тим'ян з м.Косів.
Одним з найкращих майстрів косівської кераміки була Павлина Йосипівна Цвілик (1891 —1964). Вона належить до старшого покоління гуцульських майстрів. Багата і різноманітна творчість П. Цвілик є справжньою мистецькою школою, досвід якої тепер вивчається науково-дослідними установами, творчо наслідується молодими майстрами керамічних цехів художньо-промислових фабрик м.Косів, смт.Кутів та інших міст.
В її творчості знайшли продовження прогресивні мистецькі традиції видатних кераміків Покуття 19— поч. 20 ст. П. Баранюка, О. Бахметюка, П. Кошака.
Широко відомі керамічні вироби косівчанина, члена Спілки художників УРСР Михайла Івановича Рощиб'юка. Більше 40 років займається
майстер керамікою. Крім побутових виробів, М. Рощиб'юк створює і дитячі іграшки, які користуються значним попитом у населення Покуття. Виготовленням керамічних виробів та їхнім декоративним розписом займаються також його дружина Ганна Йосипівна і дочка Орися. В 1957 році подружжя Рощиб'юків було ініціатором організації виробництва кераміки в новоствореному тоді керамічному цеху фабрики художніх виробів ім. Т. Г. Шевченка.
Першими учнями-послідовниками Рощиб'юків стали Михайло Кікоть, Марія Поляниця, Ганна Грималюк, Дмитро Захарчук, Орися Сорохан, Микола Скорецький, Юрій Джуранюк. Серед наймолодших майстрів успішно оволодівають цим мистецтвом Юля Кабин, Микола Рєпета, Ігор Луканюк та інші.
Частина згаданих учнів уже стали відомими майстрами, а їхні художні вироби здобули схвалення на багатьох обласних та республіканських виставках.
Таким чином, гуцульська кераміка з її надзвичайними естетичними цінностями є великим скарбом, внесеним гуцульськими майстрами в художню культуру як українського, так і інших народів.
Гончарна справа в Україні завжди була традиційною і залишається актуальною і до цього часу, адже керамічні вироби є важливим елементом інтер'єру та широко використовуються дизайнерами при оформленні приміщень.