Я знайшов вишневу гілку і зробив собі сопілку,
Я зробив собі сопілку дивну навесні.
Взяв я музику у неба, а у сонця взяв я вірші,
І сопілку ту із вишні принесу тобі.
Чарівна мелодія гуцульської сопілки ллється десь високо у горах. То співає Черемош старі пісні гірських музик.
Косівщина - пісенний край. Де з мудрим словом, а де й солодкоголосою піснею триває плідна праця майстрів. Віддавна робота й творчість на рідній землі спонукали гуцулів оспівувати свій край у численних казках та легендах.
Музика супроводжує наше життя від народження. Люди з давніх часів створюють і удосконалять різні музичні інструменти. Відтак і музичні інструменти – хочемо ми того чи ні – входять у наше повсякденне життя. Музичний інструмент - це предмет, за допомогою якого музиканти створюють музику або будь-які, у тому числі і немузичні неорганізовані звуки. Археологи стверджують, що перші духові інструменти виготовлялися з очерету, кістки або рогу тварини, морської мушлі, шкарлупи горіху, дерева тощо. Ці інструменти застосовувалися в повсякденному житті наших предків.
В українських Карпатах ще й тепер широко побутує довгий конусоподібний інструмент, виготовлений з дерева ріг, який носить назву трембіта. На трембіті повідомляють населення про надзвичайні події.
Існує на Прикарпатті галузь народного мистецтва, глибоко пов’язана з художнім різьбленням і випалюванням, - сопілкарство.
Сопілка – найпопулярніший народний музичний інструмент, відомий на Україні з давніх – давен. У полонинських пастухів цей інструмент відіграє дуже важливу роль у повсякденному житті.
На Гуцульщині існує багато видів сопілки, побутують майже всі різновиди флейтових інструментів: одинарна відкрита флейта-сопілка з 6-ма грифними отворами, одинарна відкрита флейта без грифних отворів — телинка; довга відкрита флейта з 6-ма грифними отворами - довга сопілка; короткі свисткові флейти з 5-ма і 6-ма грифними отворами - денцівки. Вони також залежать від форми, розміру, діаметра. Для їх виготовлення використовують різні породи дерев: явір, ліщину, бузину, калину, вербу.

Характерною ознакою гуцульської сопілки є орнамент, виконаний різьбою чи випалюванням. Це надає інструменту декоративного вигляду. Зовсім недавно гуцульські майстри почали застосовувати в декоруванні сопілок розфарбовування і тонування. Різьба виконується спеціальними інструментами, що мають жолобоподібне вістря малого діаметра.
У деяких селах Косівщини сопілки розфарбовують у червоні, сині, зелені кольори, а потім вирізблюють орнаментальні мотиви з елементами рисок, ліній, кружечків, дужок.
Виготовленням сопілок займаються майстри з села Річка, Яворів, Брустурів, Тюдів, Космач. Останнім часом виготовлення сопілок набуло масового характеру.
Використання сопілки допомагає розвитку музичної пам’яті, чуття, ритму, тембрового слуху, виробленню виконавських навиків, стимулює творчу ініціативу. Вона входить у склад будь-якого ансамблю, чи оркестру українських народних інструментів, троїстих музик. Нині діють цілі ансамблі сопілкарів. Сопілка пройшла великий шлях свого розвитку – від примітивної очеретинки до сольного інструмента.