Гуцульська вишивка
Нелегка була доля гуцулів. Проте, щоб якось розвеселитись і порадувати свою душу сідали вони за ручну вишивку. Із – під їхніх рук виходили прекрасні речі. Сьогодні вбрання гуцула чи гуцулки дещо змінилось, але традиції його все ще живі. В любу пору року в свято ви зможете побачити жителів гір в білосніжній вишиванці. І вся вона це справжнісінька радість, торжество красок.
Особливо славились вишиванки Косова, сіл Річки, Пістиня, Космачу, Верховини. Для кожного з цих населених пунктів були характерні свої художні стильові особливості народної вишитої сорочки, скатертини, рушника, салфетки. Напевно, ніколи не було, та й тепер сумніваюсь чи найдеться в горах жінка, яка б не вишила хоча би одної сорочки. Вишивати – мережити любили і люблять всі гуцулки. На Гуцульщині, так само , як й у всіх інших регіонах України, вишивкою прикрашали певні частини деталей одягу. Це жіночі, чоловічі, дитячі сорочки, головні убори (перемітки, хустки), нагрудний одяг (кептарі, сердаки, байбараки, кожухи, манти, гуглі), поясний (гачі, портяниці, капчурі, капці, онучі). В багатьох піснях та легендах ви почуєте про те, як дівчина вишивала своєму коханому сорочку. У гуцулки,що збиралась заміж, було чимало вишиванок, які свідчили про її трудолюбивість. Сорочки готувались на всі випадки: на весілля, свято, для буднів та траурних подій. По кольору дуже легко відрізнити вишиванку молодиці від старшої жінки. Лише задумайтесь скільки потрібно було таланту, терпіння, любові аби вишити святкову сорочку, де рукава прикрашені маленькими узорами. Вишивальниці не скупились на краски та видумки.
Кожне село мало і до тепер зберігає свої орнаменти, свої кольори. Зверніть увагу на яскраво – жовті, виконані хрестиком, вишивки Космача. По вишивці гуцули розпізнавали з якого села той чи інший житель. Властивості лляних і вовняних тканин, сукна, шкіри, використаних для пошиття одягу, зумовлювали характер і структуру матеріалів, якими виконувалася вишивка. Основні матеріали вишивання – ручнопряденні лляні, вовняні нитки, вовняні зсукані нитки (“ коцик ”), зсукані сплетені шнури, шовкові, металеві, срібні, золоті нитки, муліне, бісер, лелітки, сап’янові стрічки, ґудзики, корали, головки металевих цвяхів (бобрики), капслі. Хутро лиса, тхора та куниці – як аплікації. З середини ХІХ століття частіше для вишивання починають використовувати фабричні нитки – такі як волічка, заполоч, а з початку ХХ століття – нитки ДМЦ, муліне, бісер, шовк. Вишивка бісером поширена в районах, що межують з гірською Буковиною.
Поширена техніка вишивання – низинка. Напевно, жодна з усіх технік вишивання не зазнала таких перетворень, як низь. Цій техніці притаманний високий рівень майстерності. У старих зразках вишивок контур мотивів завжди виконувався чорною ниткою, а сам узір, візерунок і фон – кольоровими . Локальна художня особливість гуцульської вишивки – в поліхромному й орнаментальному рішенні. Яскравою особливістю гуцульської вишивки є її геометричний орнамент. Він включає в себе прості і складні фігурні елементи. Це ромб, напівромб, по–різному поєднані в горизонтальному або вертикальному напрямках. Крім цього, контури ромбів мають різноманітні окреслення, що також урізноманітнює ромбовидні композиції візерунків. Крім ромба, поширені в традиційному геометричному орнаменті гуцульської вишивки квадрат, трикутник, круг, косоподібна фігура, хрести, зубці, кучері, меандр, плетінка тощо. Популярними були також геометризація рослинних та інших образотворчих форм, а також трансформація в геометричні мотиви зображень людей, звірів, птахів, рослин тощо. Косівський стиль характеризується взаємовпливами традиційних прийомів гуцульської вишивки з вишивкою районів Покуття та Буковини. Цьому сприяло географічне розташування Косова на торговельному шляху, а також ярмарки, на яких, ніби на виставці, барвисто звучала вишивка як в уборі сотень і сотень жінок, так і у виробах, призначених на продаж. Можливість ознайомлення з вишивками інших районів, спричинялась до створення косівськими вишивальницями нових прийомів розташування вишивок на компонентах одягу, тканинах інтерєрного призначення. Чудові вишивки білим по білому, жовтим по білому зустрічаються у селах Снятинщини. А зараз перейдемо безпосередньо до значення символіки гуцульської вишивки. Почнемо з геометричних. Геометричні орнаменти прийшли з слов'янської міфології. Вони дуже прості: трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні), кружальця. Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше. Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як "баранячі роги", "кучери", "кудрявці", "гребінчики" тощо. Трапляються також такі мотиви, як "кривульки", або "безконечник". Є ще зигзагоподібний меандровий орнамент. До цього виду орнаментальних мотивів належать "сосонки", "хвощ" та "перерви". Відомий взір "рожи" (зірки, розетки) представляє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця. Далі підуть рослинні орнаменти. В основі цього орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Навіть гранично умовні узори виникли внаслідок спостереження реально існуючих форм у природі. В гуцульській вишивці часто використовуються такі мотиви, як "виноград", "хміль", "дубове листя", "барвінок" тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив "барвінку" є символом немеркнучого життя, узор "яблучне коло", поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ "дерево життя", який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок. Калина – дерево нашого українського роду. Оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами. Міцний український ланцюжок: крапелька крові – жінка – народження – Україна – Відродження. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Про калину ми вже говорили як про дерево роду. Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити і плекати дерево їхнього роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали на собі чудовий оберіг життєдайної сили свого роду. Ніжна трепетна квітка маку несе в собі незнищенну пам'ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід. Узори з ружами укладалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний круг з вічним оновленням. «Хміль» дуже подібний до символіки води та винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Можна сказати, що узор хмелю – це весільна символіка.
За рослинними орнаментами йдуть зооморфні (тваринні). У вишивках таких орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова, голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі жуки. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах виступають у різноманітних часто химерних сплетеннях (однак з збереженням традиційних вимог до композиції) заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо. Орнаментальні мотиви вишивальниці створюють комплекс образів, джерелом виникнення яких є реальний навколишній світ. Завдяки витонченим асоціаціям і багатій фантазії образи її вишивок поєднують нас з природою, занурюють у світ поезії, фольклору, навертають до глибин народного мистецтва й народної мудрості. Її творчість — це яскраве свідчення професійного переосмислення народної традиції в сучасній інтерпретації, вагомий крок до розвитку новітньої концепції в національному декоративно-вжитковому мистецтві.