Родина Шкрібляків

Коли праця - задоволення, життя - хороше!

Коли праця - обов'язок, життя - рабство!

З давніх-давен Яворів славиться та­кими видами декоративно-прикладного ми­стецтва, як вишивка, ткацтво, ліжникарство та різьба по дереву. Тут починає свою історію і славетний рід Шкрібляків.

Народився Юрій Шкрібляк 1822 року в селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області. Його батько, Іван Шкріб ляк, маючи невелике господарство, займався бондарством. У сім'ї було вісімнадцятеро дітей. Юрій, як і старший син, господарював удома. З юних літ він полюбив різьблення, уважно придивлявся до батькової роботи і сам робив барильця, посудини для зберігання бринзи - ракви.

У XIX, на початку XX ст. Юрій Шкрібляк (1822-1884) і його сини Василь (1856-1928), Микола (1858-1920) та Федір (1859-1942) підняли мистетво різьби по дереву на вищий рвень розвитку.Сини Юрія - Василь, Микола, Федір - перейняли батькову майстерність. У ранніх роботах брати наслідують його прийоми, а згодом, кожен з них зумів виробити свій мистецький почерк.

Вироби Юрія Шкрібляка, який був родо­начальником гуцульської різьби, користува­лися великим успіхом і потрапляють на виставки до Відня (1872 p.), Трієста (1878 p.), Коломиї (1880 p.), Львова (1887 p.), Стрия, Станіслава (тепер Івано-Франківська). У Яво­рові над Рибницею красується меморіальний знак, який розповідає про цього видатного яворівського майстра.

Безпосередніми продовжувачами традицій Ю.Шкрібляка були його сини. Понад сотні виробів братів, які експонувалися на різних виставках, мали велике визнання - вказува­ли на велику мистецьку обдарованість майстрів-різьбярів.

Багатством форм, досконалістю побудови орнаментальних композицій позначені твори Василя Шкрібляка. Він відомий і як учитель, який на початку XX ст. у місті Вижниця, що на Буковині, заснував різьбярську школу, з якої виходили кваліфіковані майстри різця. Сьо­годні це відомий в Україні мистецький на­вчальний заклад, який носить ім'я Василя Шкрібляка.

Микола Шкрібляк (1858 - 1920), опанувавши батькові художньо-технічні навики орнаментального різьблення, обрав собі інший напрямок. Для виділення орнаментальних мотивів на зовнішній поверхні виробів він почав глибше вибирати тло площини. Вибране поле він густенько вибивав цвяшками, виходило "цьокане" поле - "цьоканка", завдяки якій рельєфніше виділялися основні мотиви. Найулюбленіший мотив Миколи Шкрібляка - розетка з заокругленими пелюстками, так звані "кочела". Крайні лінії їх густо прорізані на заглибленому ("цьоканому") полі виробу. В орнамент Микола частіше, ніж батько і брат, вводив мотиви "кочела", "гадючки", "трилисник", "кучері", "баранячі роги". Крім плоского різьблення, він почав робити в декорі інкрустації білими і голубими кораликами - бісером. Головні орнаментальні мотиви в тарілках і раквах він почав викладати багатокольоровим бісером.

В Юри Шкрібляка крім синів була ще доч­ка Катерина - відома вишивальниця, яка сама компонувала узори вишивок і тканин. її сини - Юрій, Семен та Петро Корпанюки теж ста­ли відомими різьбярами Гуцульського краю.

Дерево родини Шкрібляків по гілочці Ми­коли Юрійовича продовжив син Федір, який також в своїх творах винаходив нові форми та орнаменти Шкрібляківської школи різьби по дереву.

Федір Шкрібляк (1859 - 1942) найчастіше серед синів Юрія Шкрібляка займався різьбою. Аналіз п'яти робіт, що збереглися, дає підстави стверджувати, що й Федір був оригінальним і талановитим різьбярем. Його тарілки, плакетка, раква цікаві своєю формою. Зокрема, привертає увагу гарним орнаментальним різьбленням тарілка. На її дні в обрамленні вирізьблено чотири розетки - "ружки" з округленими пелюстками. Від них почергово відходять "кучері" й "колоски". Береги не відокремлені від дна і декоровані "розклинням", "звіздами". Тарілку свого часу придбав в Косові народний художник УССР А. І. Манастирський. На звороті дна він зробив напис: "Цю тарілку куплено в Косові 1906 року", - і намалював портрет Федора Шкрібляка.

Брати Шкрібляки внесли вагомий вклад в історію розвитку української плоскої різьби по дереву. Їм належать твори, що стали класикою українського різьбярства. Вони Визначили нові напрями в розвитку плоского різьблення, які продовжили їхні діти, онуки, правнуки, всі гуцульські різьбярі минулого і нашого часу.

Після подорожі в історію давайте поверне­мося в наш час, зокрема у гірську місцину - на присілок Максимець. Аби сюди завітати, треба від зупинки Рибниця, через потічок вліво і по стежині вгору, через годинку повільної з відпочинком ходи можна опинитися в казковій улоговині, де знаходиться «Оседок родини Шкрібляків». З двох боків захищений високи­ми горами від холодних вітрів, що дмуть з Чорногори та Говерли, а з двох інших, тобто східних сонячних сторін, гори дуже низенькі, неначе присіли навпочіпки, щоб не заступити сонячне проміння, яке лине в долину. Зелені пухнасті смереки і ялиці по один бік, а буко­вий ліс по другий створюють чудовий зати­шок в оседку - місці, де народився в 1925 році самобутній обдарований правнук Ю.Шкрібляка, Дмитро Федорович Шкрібляк.

Складним і нелегким був життєвий шлях митця до зеніту творчості. З дитинства перей­мав науку різьблення від свого батька Федо­ра Миколайовича Шкрібляка, мистецький талант якого подарував світові неповторні, високого класу гуцульські різьби, що стали коштовним унікальним надбанням музеїв краю і держави. Зберігаючи стильові особли­вості, властиві кращим класичним зразкам гуцульської різьби, Дмитро Шкрібляк не за­лишився у полоні усталених композиційних прийомів, а створив власну самобутню, тільки йому притаманну орнаментальну палітру зразків і мотивів, що визначила його індиві­дуальний почерк.

Щедро збагачуючи палітру гуцульських орнаментів, Дмитро Федорович розширив їх поетично-смислове значення. Особливо це бачимо у його тематичних композиціях. Ми­тець вводить нові орнаментальні елементи і мотиви, що втілюють глибокий символічний зміст, сповнені оптимістичного заряду, мовою метафори виражають ідеї нашого сьогодення.

Окрім різьблених мотивів, майстер вдало вводить у декорування виробів також інкру­стацію кольоровими намистинками (бісером, пацьорками), чорним рогом, металом, при­родними і фарбованими кольорами дерева. Інкрустація доповнює декоративні прийоми оздоб, активізує поверхню.

Різноманітні породи дерева, насамперед грушу, явір, червоне дерево, митець з допо­могою чарівного різця уміє перетворити в дивовижне казкове видовище. Кожна його нова творча робота - це мистецький скарб, що не має аналогів. Кожний виріб - це своє­рідний шедевр образотворчого фольклору, народжений в оточенні казкової природи Гуцульищин, це її своєрідний портрет.

Дмитро Шкрібляк - учасник багатьох ви­ставок, державних та міжнародних. Член На­ціональної спілки народних майстрів Украї­ни, Заслужений майстер народної творчості, член Спілки художників України, лауреат премії ім. Катерини Білокур. Нагороджений орденами і медалями.

В «Оседку родини Шкрібляків» успішно відроджується такий вид мистецтва, як ручне ткацтво. Дочка Дмитра Федоровича, Олена Дмитрівна зі своїм чоловіком Михайлом Михайловичем Прокоп'юком та дочкою Наталією наполегливо працюють над викорис­танням стародавніх гуцульських технік руч­ного ткання при виготовленні скатерок, руш­ників, серветок, крайок-поясів, плахт-запасок та виготовленні авторських народних кос­тюмів у сучасному стилі.

Зараз родину Шкрібляк-Прокоп'юк відвідує багато туристів, мистецтвознавців та просто любителів гуцульської народної творчості.

Мистецтво - Майстри Косівщини