Іван Васильович Балагурак

Хто цікавиться твор­чістю гуцульських різьбярів знає прізвище Івана Васильовича Балагурака (нар. 1922 р.), роботи якого відомі не тільки на Івано- Франківщині, а й у багатьох містах України і Ра­дянського Союзу.

Як і більшість народних умільців Прикарпаття, І. Балагурак зацікавився різьбярством, ще з ди­тинства.

Бігаючи по вулицях Косова, Івась, як зачаро­ваний, зупинявся біля вітрин магазинів, де місцеві комерсанти виставляли на продаж вироби з ху­дожньою різьбою відомих на той час майстрів. Непомітно збігав час, а хлопчик усе стояв, ми­луючись неповторним сплетінням орнаментів, м'яким полиском інкрустації, лаконічними сюже­тами шкатулок з художнім випалюванням.

Повернувшись зі школи, Івась щоденно працю­вав до пізнього вечора, намагаючись відтворити на саморобній дощечці те, що йому особливо сподобалось. Перші спроби не задовольняли хлоп­ця, але перемогли наполегливість і палке бажан­ня оволодіти улюбленою справою.

Не минуло й кількох років, як вдумливий і кмітливий хлопець звернув на себе увагу своїми першими художніми виробами з дерева.

Батько Івана був столяр-будівельник, а дядько окрім столярства займався ще й різьбленням. Приглядаючись до того, як працював дядько, юний художник крок за кроком опановував не­легку майстерність різьбяра. Так розпочиналась «фахова школа» майбутнього митця. Коли хло­пець навчався в шостому і сьомому класах, його художніми роботами зацікавились косівські пе­рекупники. Поява виробів молодого різьбяра в магазинах м. Косів зробила його ім'я популярним серед досвідчених майстрів.

Коли в 1939 році була встановлена у Прикар­патті народна влада, І. Балагурак почав працю­вати в артілі «Гуцульщина».

Роки окупаційного лихоліття не позбавили його творчої сили, і зразу ж після визволення Прикарпаття він знову в лавах косівських митців. Вироби, які виготовляв І. Балагурак, відзнача­лися високим художнім смаком і оригінальністю. Переважна більшість орнаментальних компози­цій у роботах майстра складається з елементів, що мають півовальну форму або з'єднані півко­лом двох «руж». Часом ці круги будуються у вигляді «кучерів». Оперуючи порівняно невеликою кількістю орнаментальних елементів, майстер домагається гармонійного вирішення прикрас. Легко помітити, що І. Балагурак володіє високим відчуттям ритмічної побудови орнаменту, зако­номірностями членування площин.

Художні вироби майстра — це зразки за­вершеності побудови і логічного зв'язку орнамен­ту з формою предметів. Мотиви прикрас спри­ймаються просто й легко, що характерно лише для робіт високого класу художньої майстер­ності. Ось чому найпростіші форми дерев'яних виробів, оброблені слухняним різцем,  оживають для глядача і чарують його пое­зією орнаментальної пластики.

Майстер блискуче володіє  технікою інкрустації. Про це свідчать мініатюр­ні вироби, переважно жіночі прикраси.

Уже в 1946 році твори молодого митця кори­стувались заслуженим успіхом на республіканській виставці народної промисловості УРСР, а в 1947 році він разом з найдосвідченішими майстрами брав участь у виготовленні гарнітура меблів для Кремля.

Іван Балагурак — один із авторів великого тема­тичного панно на дереві (груша і явір), присвяче­ного 35-річчю Великого Жовтня. В цей же час (1952 р.) він виконує на замовлення Переяслав-Хмельницького історичного музею дві тематичні декоративні тарелі із зображенням гербів Україн­ської та Азербайджанської Радянських Соціалі­стичних Республік, а роком пізніше — комплект гуцульських меблів з явора та бука, оздоблених орнаментальною різьбою, для етнографічного му­зею народів СРСР у Ленінграді.

У співавторстві з різьбярами творчо-виробни­чої майстерні фабрики «Гуцульщина» він брав участь у створенні декоративної дерев'яної вази, яка знаходиться тепер у Москві в Музеї Рево­люції.

Надзвичайно високу художню майстерність різьби та інкрустації показали гуцульські майст­ри при виготовленні древка до Державного пра­пора УРСР, який був урочисто вручений РРФСР від України в день торжества на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією. Стрічка, що спі­рально обвиває древко, була особливим спосо­бом інкрустована темно-червоним деревом. На фоні цієї стрічки розміщені елементи україн­ського і російського народних орнаментів, також інкрустовані золотом, сріблом і перламутром.

З 1935 по 1957 рік І. Балагурак постійний учасник художніх конкурсів, що їх проводила Укрхудожпромспілка.

До Декади української літератури і мистецтва в Москві 1960 року він підготував кілька робіт, які тепер експонуються в Державному музеї на­родного декоративного мистецтва УРСР. Серед них — настільна туалетна шафка із дзеркалом і різноманітні прикраси.

Твори майстра експонувались на міжна­родних ярмарках і виставках в Австрії, Болгарії, Німецькій Демократичній Республіці, Чехословаччині, Франції, Монголії і в США. Вони й тепер приваблюють увагу відвідувачів у найбільших музеях Радянського Союзу. Іван Васильович Балагурак — член Спілки художників УРСР з і958 року. У 1968 р. йому присвоєно почесне звання заслуженого майстра народної творчості УРСР. Зберігаючи самобутні традиції, властиві орнамен­тальному мистецтву Гуцульщини, митець чуйно прислуховується до пульсу сучасної епохи, вико­ристовує все нове і творить свої чудові компо­зиції, з яких жодна не повторює собою іншу.