Микола Петрович Тимків

Микола Петрович Тимків наро­дився 1909 року в бідній сім'ї ткача у передмісті м. Косів. Батьки хотіли привчити хлопця до свого ремесла, та в нього виявився більший нахил до різьбярства. Цілі дні, а то й довгі вечори проси­джував він за улюбленим заняттям, прикрашаю­чи свищики і сопілки нехитрим орнаментом із простих ламаних ліній. Згодом дитяче захоплен­ня переросло в серйозні наміри, й батьки віддали його в 1923 році в науку до майстерні Василя Девдюка в Старому Косові.

Хлопець вчився сумлінно. Девдюк вимагав від учнів не тільки технічної досконалості у виконан­ні різьби та інкрустації, а й глибокого засвоєння інших способів обробки дерева — насамперед столярної і токарної справи. Вчитель був дуже суворим до учнів, якщо помічав нехтування його вимог.

У процесі навчання значне місце надавалось оволодінню технікою орнаментальної викладки кольоровим бісером та інкрустації перламутром, рогом, фарбованим деревом та кольоровим мета­лом. У майстерні практикувалося фарбування дерева в чорний колір, що було викликано від­сутністю чорного природного дерева, так званого гебану, яке імпортувалося з-за кордону і вико­ристовувалось гуцульськими різьбярами для ви­готовлення дорогоцінних виробів.

У цій майстерні дехто з учнів міг навчитись і мистецтву художнього випалювання по дереву, техніку якого Девдюк знав досконало.

Особлива вимогливість майстра хоч і робила добру славу школі Девдюка, нерідко була причи­ною того, що не всі учні витримували трирічний строк навчання. Лишалися найбільш здібні та ви­тривалі. Після закінчення школи залишались у майстерні вчителя ще на рік або два, де викону­вали різні платні замовлення. Більшість учнів саме тут починала самостійну творчу працю, і Девдюк строго стежив за тим, щоб вони збері­гали в чистоті гуцульський стиль, щоб не допус­калось повторень орнаментальних композицій, бо це, на його думку, було причиною омертвіння і застою в творчості будь-якого майстра.

Першою напівсамостійною роботою М. Тимківа під час проходження цієї своєрідної практики був стіл, виготовлений на замовлення Коломий­ського староства, оздоблений орнаментальною різьбою з профільним та фігурним точінням. Далі майстер почав працювати самостійно, від­кривши 1928 року власну майстерню в Косові. Асортимент художніх виробів цього періоду був, порівняно, невеликим. Це були предмети побу­тового призначення — різьблені та інкрустовані портрети і рамки, полички, цукорниці, масляниці, шкатулки. Пізніше він виготовляє декоративні прикраси — дерев'яне намисто, ґудзики, брасле­ти, оздоблюючи їх гуцульським орнаментом, ін­крустуючи перламутром, бісером, кольоровим металом. Через рік художні вироби Тимківа вже експонувалися на Косівській виставці.

Майстра вабили більш складні творчі про­цеси. Він використовує інкрустацію для портрет­них зображень. Наприклад, зробив портрет Т. Г. Шевченка, де основну роль відіграла тек­стура різних порід дерева. Ця спроба була одним із перших експериментів, які потім набули широ­кого розповсюдження.

Ще в майстерні Девдюка Тимків виявив нахил до конструювання нових форм меблів. Один із таких зразків — столик для ручних жіночих ро­біт — разом з іншими виробами було показано в 1936 році на виставці в м. Катовіцах (Польща).

У 1939 році М. Тимків подає свої художні ви­роби — декоративні тарелі, обкладинки до аль­бомів, шкатулки — на виставку в місто Закопане (Польща), за які його було нагороджено почес­ним дипломом.

Комерсанти від мистецтва, які спекулювали виробами гуцульських майстрів, запропонували майстрові здавати роботи до магазинів, так зва­них кооперативів, що існували на той час у м. Ко­сів.

М. Тимків одним із перших виявив бажання працювати в щойно створеній артілі «Гуцульщина». На цей період припадають перші спроби май­стра по внесенню сучасного змісту в традицій­ний гуцульський орнамент. Введення радянської емблематики в орнаментальні композиції надало його творам нового ідейного звучання. Пошуки засобів втілення сучасної тематики не відразу давали бажані наслідки, але митець був на пра­вильному шляху.

У 1946—1948 роках Тимків продовжує пра­цювати над новими формами художніх меблів. Уже до того на Гуцульщині було створено нема­ло зразків інтер'єрного обладнання, в тому числі народних форм меблів. Чималу спадщину в цій галузі залишили прославлені різьбярі минулого — Юрій, Микола і Василь Шкрібляки, Марко Мегединюк, Василь Девдюк. Пізніше, в тридцятих і сорокових роках, над художніми формами гу­цульських меблів продовжували працювати Василь Юсипчук з Космача, Василь Білак з Річки, Володимир Гуз з Косова та інші. Уважно ви­вчаючи досвід попередників і сучасників, М. Тимків виготовив кілька комплектів меблів, форми яких близькі до народних, традиційних.

Захоплення особливостями гуцульської житло­вої архітектури минулого позначилося на кон­струкціях предметів кімнатного обладнання та на формах інших виробів. Це не завжди давало позитивні наслідки, що особливо помітно в кон­струкції дерев'яної настільної лампи, яка збері­гається нині в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва УРСР. Лам­па відтворює конструкцію архаїчної гуцульської архітектурної споруди. В даному випадку зна­чення її обмежується лише тим, що вона являє собою музейний унікум з колекції минулого. У 40-х роках М. Тимків значно розширює й уріз­номанітнює асортимент художніх виробів, серед яких зустрічаються речі домашнього побуту і предмети декоративного призначення, сувеніри, обкладинки для книг-адресів. Заслуговує на ува­гу обкладинка для книги-альбома, яку було вручено як пам'ятний дарунок Спілки художни­ків УРСР Московському Художньому академіч­ному театру (МХАТу) в 50-річний ювілей його заснування. В цій роботі майстер знову викори­став традиційні мотиви гуцульського орнаменту, що були виконані площинною геометричною різьбою та випалюванням з інкрустацією перла­мутром, різноколірним бісером і кольоровими металами.

Він зробив деякі деталі інтер'єра гуцуль­ського житлового будинку (лавка, вікно) на за­мовлення Академії архітектури УРСР. У 1940 році Тимків брав участь у виготовленні великого комплекту меблів для Кремлівського палацу.

Простотою форм і стриманістю оздоблення характеризуються меблі, виготовлені майстром для Будинку колгоспника в Києві (мисник, стіл, лавка і стільці). Цей комплект був представле­ний на виставках народного мистецтва в Києві (1946 р.) і Львові (1950 р.).

У той же час Тимків створив дві великі таре­лі, орнаментовані плоскорізьбою та інкрустовані бісером, і кольоровим металом. Композиція орна­ментальних мотивів тут дуже близька до тради­цій яворівської школи періоду її найвищого розквіту. Усі орнаменти розміщені на площині тарелі в трьох концентричних кругах, що побу­довані ярусами і мають різну ширину. Подані в центрі тарелі орнаменти, в основі яких ле­жить мотив п'ятикутної зірки, вже не натуралі­стично відтворена емблема, а декоративне зобра­ження, невіддільне і органічно співзвучне всьому ладові композиції. Тут сучасна ідея звучить з пе­реконливою логічністю. У вирішенні верхнього концентричного круга-кайми тарелі майстер про­демонстрував легкість, невимушеність і простоту орнаментальних ритмів, гармонію внутрішнього зв'язку окремих елементів. Традиції і новатор­ство виступають тут в органічній єдності.

Прагнення майстра до поєднання традиційних орнаментальних мотивів із сюжетними композиціями видно і в наступних його творах. Наприк­лад, в обкладинці до «Пам'ятної книги», яку Тимків виконав у співавторстві з косівськими різьбя­рами В. Гузом, М. Бернацьким, Т. Баранюком та М. Юсипчуком. Згадана робота була присвячена 10-річчю возз'єднання західних земель в єдиній Українській радянській державі.

Заслуговують на серйозну увагу експерименти Тимківа в галузі художнього випалювання по дереву, яке він застосовує в декоративних при­красах інтер'єрного обладнання та в архітек­турних деталях приміщень громадського при­значення.

У 50-х роках майстер продовжує працювати над тематичними композиціями. Він виготовляє кілька тарелей із зображенням гербів союзних республік, з портретами Тараса Шевченка, Оль­ги Кобилянської, Юліуса Фучіка, Івана Франка, Богдана Хмельницького. Твори Тимківа експо­нуються на виставках, присвячених Декадам української літератури і мистецтва в Москві (1951 р., 1961 р.), на виставках у Болгарії (1957 р.),Варшаві (1956 р.),Лейпцігу (1957р.).

Творчий шлях М. Тимківа складний і своєрід­ний. Він приділяє велику увагу збиранню та охо­роні пам'яток народного мистецтва Прикарпат­тя, вивчає і збирає термінологію гуцульських назв орнаментів та інструментів.

Тимків був запрошений на педагогічну роботу в Косівське училище прикладного мистецтва, де працював майстром художньої обробки дерева. Пізніше він очолював Івано-Франківське відді­лення Спілки художників Української РСР.

Митець виготовив понад 1200 творів декора­тивно-прикладного мистецтва, які свідчать про самобутню художню культуру прекрасного ку­точка України — Гуцульщини.