Творці сонячної кераміки родина Трушиків

Щедре, прихильне, доброчинне Небо подарувало подружжю Михайлові і Галині ТРУШИКАМ рідкісний талант і наділило духовним багатством. Це - оригінальні у творчості художники - керамісти. Обоє від природи наділені винятковою скромністю,внутрішньою інтелігентністю, шляхетною натурою. Обоє - члени Національної спілки майстрів народного мистецтва України.Їхні твори знаходяться у багатьох музеях України та інших державах світу.

Талановите подружжя  Трушиків - одні із тих невтомних сучасників, які вогонь своєї душі віддають холодній, не зав­жди податливій глині і є творцями корисних і красивих речей, без яких не мислиться наше життя і побут.

Трушики - це ті художники, значення яких не обмежується лише цінністю їхніх творів. Дуже важлива й цінна риса в них - це лю­дяність, що має притягальну силу. Вони залу­чають, огортають своєю аурою різних за по­глядами й уподобаннями людей. Створюючи навколо себе світлу ат­мосферу, вони для інших стають взірцем працелюбства, вимогливості до себе, до своєї творчості.

У м.Косів вже звикли до Трушиків, як до своїх. А вони родом з Тернопільщини. Та сповна віддають себе зрідненому гуцульсь­кому мистецтву, як кераміки, нарівні з врод­женими горянами. Так би мовити - огуцулилися. І за це тим більше заслуговують по­хвали. Михайло Вікторович щиро перейняв­ся мистецтвом гуцульської кераміки, коли на­вчався у Косівському технікумі народних ху­дожніх промислів ім.В.І.Касіяна, усім серцем полюбив його. Воно ввійшло в його кров і плоть. А допомогли полюбити це рукотвор­не й чарівне мистецтво колишні викладачі Григорій Макарович Колос, який навчав ліпки і формування виробів на гончарному крузі, та Анастасія Дмитрівна Коб'юк, яка посвячу­вала в таїни розпису і композиції. Його мрія не здійснилась би, якби попередньо не мав своєрідного вчителя - наставника - здібного діда Михайла Федоровича Дворського, який був неабияким столяром та різьбярем - самоуком, що чудово виготовляв і оздоблював рослинно-геометричними узорами різно­манітні рамки для портретів й ікон - образів. Не став би він спеціалістом своєї улюбленої справи, якби не добрі настанови рідної тітки - талановитої художниці - керамістки Марії Михайлівни Дворської. Вона дала поштовх працювати над собою в рисунку і живописі. Набивав руку на цій ниві, коли навчався в художній школі міста Бучача. В студентські роки він багато приділяв уваги вив­ченню традицій гуцульського народного мис­тецтва і на практиці застосовував надбання майстрів минулого. Його дипломна робота засвідчила, що доробок випускника мистець­кого закладу грунтується на народно­му змісті і традиціях, насичений власною бага­тою фантазією і видумкою.

Студентські роки залишилися позаду, та коли вже за направленням працював у кера­мічному цеху Косівського художкомбінату, то жадоба знань і пошуку не покидала його, на­повнювала душу, будні і свята. Рідко кому щастить, щоб через чотири роки після закінчення закла­ду приймали до Спілки ху­дожників уже як зрілого мит­ця. Він працював напрочуд плідно, інтенсивно. Мов той одержимий, захоплений ча­рівник воскрешав із глини оригінальні круглобокі вази, неповторних форм і декору бочівки, куманці, сюжетні скульптурні фігурки і компо­зиції малих форм. Пройшов до Спілки, як кажуть, на злеті, бо за плечима в доробку мав три всесоюзні, сім республі­канських художніх виставок та одну престижну міжнарод­ну.

У своїх творчих досягнен­ня на мистецькій ниві Михай­ло Вікторович вбачає нема­лу заслугу дружини Галини Михайлівни. Вона, до речі, уродженка з того ж села Горигляди, Монастириского району, що й він. Доля скла­лася так, що  в 1968 році вона після закінчен­ня Тлумацького сільгосптехнікуму приїхала на роботу в Косівський художкомбінат.Тут чоловік став для Галини Михайлівни вчителем і наставником, який тер­пеливо прилучав її до таїн творення кераміки, до світу прекрасного. А вона, на щастя, вияви­лась напрочуд здібною ученицею. За короткий час опанувала ази і несподівано для всіх досяг­ла неймовірних висот у мистецтві. Спочатку їй за участь у виставках присвоїли звання майст­ра народного мистецтва. А в 1995 р. уже прий­няли до Спілки художників України.

Пані Галина метеором увірвалася в мис­тецтво. Стався  вибух, розкрилення граней її природного обдарування. Нині вона щедро дивує світ своєрідним творчим дороб­ком. Її скульптурні  вражаючі компо­зиції «Літа минають», «А мати жде», гуцульська розписна піч в мініатюрі - справді оригінальні, неповторні вироби. На рахунку Галини Ми­хайлівни 15 всеукраїнських художніх виставок та одна міжнародна. Подружжя - учасники багатьох Міжнародних фестивалів гуцулів. Все це  підтверджує їхню наполег­ливість, невтомність, цілеспрямованість.

Нині із Галиною Трушик рахуються як із творчою особистістю, са­мобутньою майстринею. її доробок - помітне явище на царині гуцульської кераміки.

У 2000 році Михайло і Га­лина Трушики вступили до Національної спілки майстрів народного мистецтва Украї­ни і внесли в організацію свіжий струмінь.

Михайло Вікторович очо­лює Косівський осередок На­ціональної спілки майстрів народного мистецтва Украї­ни. Він, передусім, потурбу­вався про підняття авторите­ту і престижу осередку. За роки головування зумів зро­бити чимало. Завдяки його старанням і клопотанням більше десятка мистців - спілчан отримали державні мистецькі премії, довічні стипендії, удостої­лись високих і почесних звань заслуженого майстра народної творчості України.

У квітні 2005 року на душі Михайла Вікто­ровича було по-особливому сонячно. В його долю завітало подвійне свято, подвійна радість. Указом Президента України Віктора Ющенка йому, самобутньому кераміку, за вагомий осо­бистий внесок у розвитку української культу­ри і мистецтва, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм присвоєно почесне звання Заслуженого майстра народної твор­чості України. Пережив він і другу подію, не менш пам'ятну і вагому. Господь Бог ощасли­вив подружжя Трушиків народженням третьої дитини. Ще досить молоді батьки вирішили дати новонародженій гарне українське ім'я Софійка. Михайло Вікторович, схвильований і розчулений людською увагою, приймав бага­то щиросердних вітань і побажань з боку друзів, колег, прихильників і шанувальників.

У подружжя Трушиків були дві персональні виставки в Косівському му'зеї народного ми­стецтва та побуту Гуцульщини (2002 р. та 2003 р.). Численних відвіду­вачів приємно вражали різноманітні за формами, розмірами, декором, де­коративні тарелі, оздоб­лені рослинно-геомет­ричним орнаментом. Зір глядачів приваблювали декоративні скульптури «Корівки», «По гриби», «Гуцульська піч», «На пасіці», «Вівці мої, вівці».

Своєрідним розписом чарували фігурки тварин, птахів на декоративних плитках. Так і хотілося взяти до рук вишукані за формою настільні та інтер'єрні вази, численні свічники. Цікаві за вирішен­ням боклаги, фруктівниці, цукерниці, збанки з кришками. Приємно дивувало розмаїття Трушикових тарілей анімалістичного характеру, стилізованих зображень декоративних вазонів, традиційного «дерева життя», соняшників, гірських і польових квітів, пшеничних колосків.

У листопаді 2003 р. у виставковому залі Національної спілки майстрів народного ми­стецтва України в м.Києві в урочистій обста­новці було відкрито персональну виставку творів Михайла і Галини Трушиків. Вона зас­відчила, що керамічне мистецтво Гуцульщи­ни добре поціновується столичним глядачем, а доробок провідних і талановитих кераміків Трушиків приємно вразив вимогливих киян. Подружжя представило 352 роботи.

Відколи Михайло Трушик керує осеред­ком, члени творчої організації наче пробуди­лись зі сну, ожили. Своєю енергією, допит­ливістю, цікавістю він всюдисущий. Його щиро хвилюють і болять турботи й сумніви на­родних майстрів, він роздумує над долею і проблемами розвитку художніх промислів. Збори, які він прово­дить, проходять щораз в атмосфері відвертості й окриленості.

Подружжя Трушиків - митці з Божої милості. Вони, незважаючи на негаразди, не втрача­ють оптимізму і віри в себе. Наперекір усім труднощам вони спрагло працюють, творять. Вони залюблені в цей світ, цінують кожен прожитий день, кожну мить. Мистецтво і творчість тримають їх на світі. Для них заняття керамікою - то радість душі. Добродії Михайло і Галина вміють дивуватися кожній квітці й росинці на стеблі, новонародженому сонцю і погідному небу. Вбираючи в серце довколишню красу мальовничої Косівщини, вони передають її в своїх рукотворних виробах, в прекрасному матеріалі - глині. Вони вміють дивувати і захоплювати своїм мистецтвом інших.

Мистецтво - Майстри Косівщини