Вівторок, 30 травня, 2017

Музика

Василь Грималюк - “Музикант від Бога”

 

 

Музика…музика…Так багато ховається в цьому слові. От хто тепер може уявити своє життя без неї? Ідучи додому, їдучи в тролейбусі, гуляючи по парку ми вдягаємо навушники, натискаємо кнопку плей і починаємо слухати. Слухаєм всі різне, але ніхто не забуває й про “живу” музику. Музика має велику силу, вона помагає людям жити, ставати кращими. Поринемо в звук гуцульських трембіт, чаруючої скрипки, дзвінких цимбал…

Музика причарувала багатьох її виконавців, немало з яких стали справжніми майстрами – музикантами – віртуозами. Особливою майстерністю прославився самобутній майстер гри на скрипці, про якого ширилася слава далеко за межами Гуцульщини – Василь Грималюк, відомий на прізвисько Могур. Він був організатором гуцульських народних музичних капел, упорядкував багато гуцульських музичних варіацій, створив свої авторські гуцульські мелодії, зокрема, “Могурова гуцулка до данцу”, а “Гуцулка по - порєдку” складається з 32 мелодій ( колін ) . За це Могура називали у мистецьких колах і серед громадськості “Музикант від Бога”, “Король гуцульськоъ музики”, “Гуцульський Паганіні”, “Чарівник скрипки”. Школу Могура пройшло багато відомих зараз музикантів нашого краю, які продовжують справу свого вчителя. Тому то й склали співанку про гуцульського маестро:

Єк зайграє Могур в скрипку – чудуютси люде,

Та говорі, шо ни скоро другий Могур буде.

Василь Грималюк

Народився Василь Грималюк на Гуцульщині, 10 березня 1920 року, в селі Зелене. Його мати Зеленчук Ївдоня ( Їлинчукова ) швидко розійшлася з його батьком Грималюком Іваном ( Кідичуковим ). Він залишився з матір’ю. Жили вони в дідовій хаті. Також у тій хаті жив його дядько Ілько Їлинчуків із дружиною Марійкою. Маленькою дитиною Василь трохи не вмер, осліп на одне око. Настрадався добре. Але що було, то минуло.

Його виростили чужі люди: Дмитро Могорук ( Могур ), від якого і успадкував в подальшому Василь своє прізвисько. Перебуваючи в опікунів, хлопець ще малим почав грати на скрипці. Але його щастя закінчилось дуже скоро. Дмитро Могорук умер, а його жінка продала майно в Зеленому та переїхала жити в Дзимброню. Тому Василь Грималюк в 13 років мусив повернутися до мами. Проте, у матері він довго не пожив через свою любов до скрипки. Біда була в тому, що мати не хотіли аби син став музикантом. Казала, що з музиканта газди не буде…А Василь все одно наскладав грошей і купив скрипку. Він старався грати так, щоб мама не чула. Якось вона помітила, як він грав, забрала скрипку і поламала її. Через це Могур втік з хати.

В той час в Їльцях жив знаний музикант Іван Курилюк ( Гавиць ). Він дуже гарно грав на скрипці, мав свої твори. Василь прийшов до Гавиця і записався на уроки. Гавиць погодився вчити його безкоштовно. Але вчив хлопця лише простеньких мелодій, а Василь Грималюк  хотів грати так, як грав сам вчитель. Тому він підслуховував Гавиця у корчмі під стінами і старався повторити почуте. За це Гавиць на нього сердився. Від старого вчителя хлопець подався до Шкоп’юка Ілька в Білоберезку. У нього Василь багато навчився. Шкоп’юкові сини Петро і Семен також стали добрими музикантами.

З часом Могура почали запрошувати грати на забавах, толоках, хрестинах і так він почав заробляти на життя. Василь також навчився грати гуцульські мелодії на цимбалах, баяні, сопілці і трубі. Так поступово він створив свою капелу. Вона була хороша, хлопці дуже любили музику, гарно грали. За 30 років вони відіграли дуже багато весіль у селах.

Дякуючи долі пан Василь Грималюк все життя займався музикою, сам грав тай вчив учнів гри.

Музика