Четвер, 30 березня, 2017

8.18. Пошанівок

ПОШАНІВОК

Ви, діти, напевно, вже зауважили, що старенькі люди (для вас старенькими вважаються ваші дідусі і бабусі, звичайно, але я не їх маю на увазі, вони ще порівняно молоді, а в селі є багато дійсно стареньких, як бабка Доця на Горі, чи бабка Ницючка в Гашнові - їм уже до сотні наближається) зовсім інакше називають речі і предмети, що оточують нас. Всі ці назви вони вживають в зменшувано пестливій формі. Ніколи в селі все, що росте на землі, все, що знаходиться в хаті, все, що належить до одягу і їжі, не називалося інакше, ніж пестливо: "кірничька", "водичька", "ластивочка", "воробчік", "віночьок", "квіточка".

На Божій "дземничьці" росте "травичка" з неї буде "сінце", а на "грєдочьці" вродять "огирчіки", "цібульки", "чісничок", "куруцки", "барабульки", "фасульки", "бурачьки". У "глинці" є "червачок". Коло хати "садок": "єблунки", "грушечьки", "чіришеньки", "вишеньки" родять "єблучька", "гру-шечьки", "горішкі".

А в хаті "лавічька", "стільчік", "постилька", "поличька", "мисочька", "банічок". У печі горить "ватирка", вариться "боршік", "кулешка" ("кулешина") печеться "хлібец". Навіть у піч кладуть "трісочьки", "ломаджічько", "полінця", "патичічько".

Вдягаються всі у "сорочічьку", "свидрик", "кужушок", "курушинку", "запасочьку", "спидничьку", "сподиньки", "убранічько" (костюмчик) "сардачьок". "Чьобитки", "постильці", "чіривичькі", взувають з "унучьками", "капчіками", "панчьошками". Для користування мають "полотенце", "рушни-чьок", "вер-іньку". Дитині миють "головку", зачісують "чюприк" і т. д.

І все це називається так не тому, що воно по розміру маленьке, а тому, що дороге, що вкрай потрібне і викликає повагу.

Подумай собі, маленький читачу, чи міг би ти кинути під ноги (як, на жаль, деколи робиш) не "кавалок хліба", як ми тепер зазвичай говоримо, а "гріночьку хлібця", або "колачіка". А знаєш, що тої "гріночьки" деколи цілих півроку (від Великодня до Різдва), а здебільшого рік (від Великодня до Великодня) чекалося і про неї мріялося?

Тому й на городах не лишалися забудені овочі, бо то були не "барабулі", "бураки" і т. д., а "барабульки".

Як нам бракує зараз такого предківського пошанівку до всього, що оточує нас. Може б той пошанівок до речей, предметів, плодів земних і на людей перекинувся. Бо давно навіть зовсім дорослі діти не насмілювались про батька чи матір сказати позаочі "він", або "вона". Така зневага не допускалася удідиче-ними моральними принципами старого і сивого нашого здвижен-ського села. Свідченням того є всі обрядові пісні, що збереглися в пам'яті села.

Задумайся, дитино.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм