Середа, 24 травня, 2017

8.17. Як вчилися твої предки

ЯК ВЧИЛИСЯ ТВОЇ ПРЕДКИ

Про історію нашої школи Ти, напевно, вже дізнався з попередніх сторінок і знаєш, що в школу мало хто з дітей ходив. Одні не мали в чому, інші не мали можливості, бо треба було заробляти на хліб: в теплу пору на полі та біля худоби, а зимою - на службі у газдів, так само за хліб. А декотрі мали хліб, але до науки охоти не мали. Отже йшли до школи в сім років. Якою школа була і скільки років треба було ходити до школи - це відомо. А які були класи, які предмети діти вивчали, як виглядали книжки і зошити і ще багато чого розповім Тобі, що знаю від тих, що ходили в школу на початку ХХ століття, тобто 100 і більше років назад.

Уяви собі, що парт тоді ще не було. Було кілька столів і лави. А коли з'явилися парти, то їх теж називали лавками. Казали: "Сідай у лавку". Такий віршик був: - Бігом, бігом, школярики, До школи спішім, Посідаймо у лавки І тихо сидім.

Зошити? А їх не було. Були таблиця і рисік. Це носили в полотняній торбинці до школи: на таблиці (це така дощечка чорного кольору з твердим покриттям) рисіком (а це така паличка, типу олівця) писали, вчитель перевіряв, написане стиралося, а на завтра писалося знов. Так було "за Австрії". А при Польщі вже були зошити. Звичайно, зошити коштували дуже дорого, тому їх берегли. Столи замінили парта-ми-лавками. Сиділи за такою партою по четверо, а інколи і по більше дітей. Верх парти - широка похила дошка з "ривчіком" для "олуфка" і круглою ямкою для "каламаря".

Ти нічого не зрозумів? Зараз поясню. Справа в тому, що, хоч зошити і були, в них не писали ручкою, як Ти зараз, а олівцем. Називали його "олуфко". А був ще олівець, який досить було послинити і він писав, як чорнило. Його називали "антрементове олуфко", тобто чорнильний олівець. А коли в селі з'явились кольорові олівці, то такий олівець називався "любрик". Любрик був синій або червоний - ото і всі кольори. Що ж до ручок, то ними особливо важливі контрольні завдання виконувалися в школі. Ручку постійно треба було вмокати в чорнило. Чорнило виготовлялося із розведеного в воді спеціального порошка (скумбрія називали його). Ще в 50-ті роки ХХ століття таке чорнило готував завгосп, і кожний день черговий розливав усім у чорнильниці. Це така невеличка спеціальна посудинка керамічна з поглибленим невеличким отвором, щоб перо проходило. Чорнила туди входило десь зо дві столових ложки. Ота чорнильниця раніше називалася "каламарь".

Ти й уявити собі не можеш, як важко було вберегти зошит і пальці від чорнильних плям. Книжки? Читанка і буквар, інколи один на всіх.

А оцінки знаєш які були? Дуже добре, добре, достатньо і недостатньо.

А знаєш на чому Твої предки рахували, ну, який у них був калькулятор? Від рівненького полінця дров відскіпували пластиночку товщиною в 0,5 см, довжиною 10-15 см, шириною в 2-3 см. Таких дощечок брали дві, а потім на твердий дротик, або при біді на нитку, насилювали десять квасолин, або бобів, в дощечках випалювали дірочку, просували обидва кінці дроту в кожну дощечку. Нижче встановлювали ще одну таку силянку, потім ще, скільки хто міг. Це була "чіселниця". Пересовуючи квасольки, рахували ("числили"), тобто додавали та віднімали в межах 10-ти. Такі "калькулятори" носили в торбині в школу ще і в сорокові роки ХХ століття. Пізніше з'явилися "фабричні" рахівниці, одна велика була в кожному класі висотою десь до 1 м, шириною 50 см, а діаметр "галочки" становив 3-5,5 см. На них додавали, віднімали, множили, ділили і тризначні і чотиризначні числа. Галочок було 95, силянок - 10.

Рахівниці майже 100 років були і касовими апаратами, і комп'ютерами, і калькуляторами разом. А того, хто виконував різного плану обчислення називали рахівником. Була і професія така і посада більшу половину ХХ століття.

А предметів теж не було так багато, як зараз: закон Божий, читання, письмо, рахунки. Але вчитися було нелегко. А ще були уроки каліграфії, тобто чистописання. У Тебе зараз авторучка, чорнильна або кулькова і то, бува, трапляється не дуже акуратне письмо. А якби дали Тобі зараз той каламар і ручку з "п'юрком" (так називали перо) і заставили бездоганно з нахилом і натиском написати кілька речень - ото б Ти попотів. Всі букви писалися майже так, як тепер, тільки інакші були: є, я, к, г.

А ще знаєш, що було в кожній класній кімнаті, крім дошки та вчительського стола і стільця? У кожного вчителя на столі було ... кілька різок. Такі тонкі прутики, якими всяке порушення на уроці каралося відразу. Вчителя називали: Пане професор, або Пані професорка. їх боялися і беззаперечно слухали. Так що інколи ті прутики і не використовувалися, але, на всяк випадок, завжди були під рукою вчителя.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм