Субота, 18 листопада, 2017

8.11. Сільські свята

СІЛЬСЬКІ СВЯТА

Це, насамперед, Різдво і Великдень. Відзначалися, як і тепер. Хіба, що більше в них було духовного змісту, бо пов'язані були більше з церквою, оскільки на Службу Божу йшла вся родина і свято саме з церкви і починалося. Наші предки осудили би нас, коли б почули, як ми не питаємося, о котрій годині почнеться відправа на Великдень, а лиш о котрій будуть кошики святити. Може, й були ці свята більш довгождані, бо те, що було на столі в Святвечір і Різдво, і те, що освячувалося в кошику на Великдень, було лиш один-єдиний раз у рік.

Відтак святкувалися храмові свята. Горішня парафія - "Здвиженє" - 27 вересня і "Три світі" - 12 лютого, а долішна - Николая - 19 грудня. Храм теж починався зі Служби Божої і тому "храмнєни" сходилися до церкви, а звідти вже газди запрошували додому.

У мові й поняттях нашого села храм - це не тільки застілля ("набуток") в якесь із визначених свят. Храм - то, насамперед, зустріч, свято, що єднає, бодай раз на рік, увесь рід, а ще побратимів - приятелів, родини з інших парафій, далеких сіл.

Храм - це ще і можливість вирішити родинні справи, дізнатися про новини, розповісти про цікаві пригоди; це задушевні пісні до ранку, це така довгоочікувана подія у тягучій буденній плинності життя і для дорослих і для дітей! Особливо для дітей, бо на храм сходилися батьки, матки, вуйки, тітки і приносили гостинці, зрідка брали з собою і своїх дітей, а це є таки справдешна радість.

Оскільки в селі було завжди дві церкви, то і храмових свят було більше: на "Три святі", на "Николая", і, найголовніший, на "Здвижіні". Справа в тім, що "горішна " церква Воздвиження Ч. і Ж. Хреста була в селі основною, а друга - Святого Миколая - була дочірньою, і 27 вересня, в день іменин основного святого храму, на сільський храм-набуток, як і на Службу Божу, що урочисто з водосвяттям, як і тепер, відправлялася, сходилося все село. Очевидно, саме тому цей день вибрали для щорічного відзначення Аня села. А що в день цей припадає піст, то урочистості справляє село в неділю, що передує святу.

Святковими були дні весіль та хрестин. Але все це відправлялося не так бучно і не так довготривало, як зараз.

Вінчалися рано-раненько, так аби лишень сонечко сходило. А були й такі випадки, що, прийшовши від шлюбу молоді з гостями сідали за стіл, а з-за стола - сапу в руки і на поле. Гостей було небагато, сама родина, одна дружка, один дружба і все. Ауже часто побиралися двоюрідні, більше діти двох рідних братів, аби не ділити поле. Так було у Аанилюків, у Равшерів, та і в багатьох інших родинах. Аітей хрестили відразу по народженню. Ніяких лікарняних, ані декретних жінки не знали. Не раз було так, що газда з робітниками йшов у поле, "тіжка жінка" давала йому все, що треба для "полудинку" з собою, а коли ввечір всі вертали на вечерю, на печі плакала дитина, а газдиня, впоравши худобу, подавала на стіл. З вагітністю не носилися, не хвалилися особливо. Тугенько заперізували пояс, та й до роботи. Було так, що й чоловік дивувався, що жінка пішла рано копати "барабулі", а в полудне з города в запасці дитинку принесла. Отже, хрестини ні особливого часу, ні підготовки не потребували.

В нашім селі задержався досі обряд "умивання". Правда, "умиваються" тепер увечір перед весіллям. А давно це робили враз з хрещенням. У церкві дитину хрестили, а дома "вмивали". Кум і кума умивали дитину, даючи в купіль гроші, а газди давали їм за то хліб. Як пояснювала моя покійна неня, потреба в "умиванню" визначалася тим, що куми в ході хрещення ніби перебирають дитину собі, а батьки за хліб назад її "відкуповують" у кумів.

З нетерпінням чекали люди ще "Зелених свят", бо дуже гарно навіть старезні хати виглядали уквітчані "маєнім" і папороттю.

Чекали і свята Івана. У цей день ішли "на отпуст" у Косів всі, хто міг іти. Ці походи вночі через ліс, бо треба було в церкві бути "на утрені" раненько, а ще встигнути купити всім, хто вдома лишився, дарунки: маленькі образки, нехитрі дитячі забавки, мальовані на склі та папері картини з "оленями, панями, лебедями".

Хто не йшов до Косова (дітей не особливо брали), ті знали обов'язок: до схід сонця з росою "набрати зілля", принести його в хату, щоб потім висушити і тримати "на лік".

Юрія відзначали тільки тим, що на воротах клали "кицку", в основному в той день священик скликав толоку: садили кукурудзу.

Решту свят відзначалися Службою Божою в церкві.

Пізніше відзначати почали день іменин. Іменинника "умивали", тобто обливали водою. То вже тепер прийшла мода вішати вбране деревце. В 40-50 роки виплітали невеличкий вінок з ялиці і під образами той вінок, прикрашений квітками паперовими, іменинник довго тримав. Увечері іменинник спрошував на "набуток" усіх, хто зранку приходив його "умивати".

А ще в селі з давніх часів "робили бай". Бай - це один із видів сільських вечорниць, куди обов'язково запрошували, вказуючи на що саме робиться бай, а за те, що запрошені принесли, господарі давали їм можливість порозважатися: наймали музику, зрідка готували стіл. Був бай "на прєдиво", на "курудзи", на "фасулі", просто "на зніску", тобто приносити можна було будь-що: і "клочі", і "півпрєжу", і "барабулі", і "вінок шульків", і все, в чім одні мали потребу, а інші - можливість від себе вділити.

Газди оголошували бай, багатших просили, бідніші приходили самі, в хаті "робили пляц", приходили музики, наймлені газдою, і гурт "набував-си": співали, танцювали, розповідали всякі веселі, "трафунки", гралися у фанти", "в дупака", переповідали одні одним сільські новини.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм