Понеділок, 23 жовтня, 2017

8.8. Жіночі клопоти

ЖІНОЧІ КЛОПОТИ

Ти живеш у сучасному світі і Тобі, звичайно, важко уявити побут наших предків, для яких, ні "Памперс", ні телевізор-радіо, ні пральна машина, ні мікрохвильова піч, ні міксер, ні відбілювач, ні "Тайд", ні шампуні, ні тисячу інших побутових дрібниць взагалі не існували, не говорячи вже про консультации гинеколога.

Як же давня газдиня домагалася того, що навіть в колядці згадувалося:

- ...На нім сорочка, як сніг біленька,
Як сніг біленька, як лист тоненька.

Від чого і на газді була та сорочка, "як сніг біленька", і газдиня, як ішла до церкви, то підтичка, (нижня, частина довгої до п'ят сорочки), як блискавка "очі ражєла"?

Передувала тій білизні нелегка праця. Перше, що "чісанне", тобто полотно на "світошну" сорочку, ціле літо білилося; мочилося у воду, стелилося на "толічку", висихало проти сонця, знов мочилося, знов стелилося два-три рази на день ціле літо. Відтак та сорочка шилася, лиш на свята вбиралася, у скрині трималася, а по якімсь часі ретельно пралася. Робилося то так: у зільницю (це така бербениця з отворами внизу) складалося намочене "платі" (себто все, що до прання: сорочка, вереня, скатерть, поркіниці - все біле).

На самий верх у старий "плат" (то шматок старої сорочки) насипалося з-за відро попелу. Та зільниця поміщалася на стільчик і разом з ним ставилася в цебер. У печі при вогні у глиняних горшках "грілися окропи" і тим окропом посипалося попіл: і раз, і другий, і десятий, поки, протікаючи через "платі", вода не наповнювала цебер, на "дві п'єди" до верха.

Якийсь час це остивало. Робилося то переважно увечір, а на рано (досвітком) тепле платі "жмакалося" на маглівці в цебрі, викручувалося, складалося "надовж удвої" на оба кінці коромисла і неслося до ріки, або до жолоба, але досить повноводного. Пранником вигрібалося "прало" тобто поглиблювалося дно, аби була глибоченька яма повна води. Відтак установлювалося "столец" (стільчик з коротшими передніми "лабами"). А далі просто: платі - у воду (по одній речі) відтак на "столец" ребром пранника по платю, а лівою рукою півоберта, поки не скрутиться, а тоді пласом праником по тім платю так вибивалося, аж луна йшла. І так: то у воду, то на "столец", поки з тої речі чиста вода не потече. Ще раз добре полокалося і знов на коромисло. Отак кожну річ.

Аобре, коли в теплу пору року, а коли зимою, то поки жінка прала, запаска "колом" замерзала на ній, не кажучи вже про підтичку, а з литок кров капала, бо лід у воді різав, а в дорозі - замерзла сорочка. Ніяких панчіх, чи колготок, чи райтузів, чи нижньої білизни ніхто не знав, але молодиця йшла від праня, як дзвін, здорова та червона.

Правда, таке прання не щосуботи відбувалося. Верхня одіж також не пралася майже ніколи. Хустка та запаска дуже рідко тільки "полокаласи", цебто праник і маглівка тут не використовувалися.

Купалися всі в цебрі, а голови мили в "лузі". "Луг" - то вода з-під "плата" з попелом, ніби шампунь сучасний. Іншого ніхто не знав, хіба що малій дитині деколи жовтком головку "змивали". Ні кремів, ні відновлювачів, ні ополіскувачів, ні лаків - словом нічого з того арсеналу, що тепер має кожна дівчина чи жінка в своєму розпорядженні і до прання, і до ванни, і до волосся. Але чомусь так рідко побачити можна гарну косу, а тоді кожна дівка кіску, "єк пранник", носила. Запліталося волосся "в дрібниці", а закріплювалося "заплітка-ми". На щодень заплітки з "валавиці" а на свято - з кольорової вовни гарно сукані кілька ниток, що впліталися в коси.

Що ж до інших косметичних засобів, то деякі модниці, коли вже їм було під сорок омолоджували лице за допомогою рослин. Марункою товченою на масу обкладали лице, потому два дні шкіра ставала, як після опіку, лущилася, а молоденька під нею була рожева і ніжна, як у дитини. Але то осуджувалося громадою дуже та й клопоту завдавало, бо три-чотири дні не можна було нікому на очі показуватися: вигляд був страшний. А ще була така рослина, що звалася "кукурічька". її соком натирали лице, аби рум'яне було. Але там теж треба було добре знати дози. До брів ще десь зрідка використовували сажу, а до щік і губів - буряковий сік. Ото і вся косметика і миючі засоби. Але попри те на село може дві-три жінки були лиш, що їх громада іменувала "киринниця", а решту ходили чисті, акуратні: і на газді сорочка, як сніг, і на газдині з-під "слюбної" запаски чи опинки сорочка "очі ражєла".

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм