Субота, 29 квітня, 2017

8.4. Що вирощувалось на землі

ЩО ВИРОЩУВАЛОСЬ НА ЗЕМЛІ

Земля була болючим "каменем зіткнення" для багатьох родин. Наділена колись у достатній кількості родові, вона залишалась такого ж розміру, а рід розростався і ділив, ділив... Той поділ називався "пайкою". "Пайку" давали за дівчиною. Входили в ту "пайку" і орне поле, що "моргами" мірялось, і ліс, і коло хати город.

На тих "пайках", що подалі, бо багато мали землю в Зібранівці, сіялося жито, рідше пшениця. Поближче до села садилася кукурудза, в лісі - сінокіс, часом картопля. А в городі - картопля, квасоля, поміж ними - "коловатниці" - конопля на насіння. З нього до свят "били" пахучу олію. І обов'язково - коноплі. Без конопель не могла бути жодна господарка, бо це і одяг, і постіль, і вужевка, і паливо.

Коноплі визрівали, їх "брали", в'язали в горстки, мочили в "мочулі" - неглибокому ставку, відтак попід хату сушили, "кіпали" на терлиці, дер-гали на дергівці, на "гребени" чесали, навивали кужелі, пряли, на мотовилі "чисниці" рахували, у "півпрєжі" в'язали, на "сновавці" та "самотоці" розтягали, змотували на клубки і нарешті... ткали полотно. Вже виткані "кавалки" ціле літо білили, золили і аж так з'являлася святочна сорочка, чи "портіниці". Робочу буденну одіж шили з небіленого полотна.

Вже те, що в селі перед війною було 103 ткачі говорить само за себе. З волокна першого сорту ткали полотно, з другого - пряли грубшу нитку на "валовиці", а з тих "валовиц" ткали верені і ними вкривалися, шили мішки для господарських потреб, "клочі" використовували навіть як утеплюючий матеріал, з "личя" сукали "курмеї", а "терміть" у "грубі" спалювали. Так, що без "колопеньок" наші пращури ніяк не могли обійтися.

Десятки і сотні літ минали без змін. Але "вибухла" війна, І-ша світова. Війна - це велика біда і горе, - каже Танасій Дмитрович, - але разом з тим для нашого краю вона стала якимось ніби стимулом до поступу в окультуренні побуту селян. Чоловіки, що були мобілізовані в армію, потрапляли в інші країни, бачили, як живуть інші люди, щось від них переймали собі, приносили нове в село.

Був у нас такий газда Юрій Ангеленюк. Землі багато не мав, дітей також. Але був грамотний, виписував і читав журнал "Сільський господар". Юрій став випробовувати прочитане на своїм городі, роки експериментував, мав і сад, і пасіку. А перед війною у 1937 році взяв у оренду церковну землю на Вишниках (де тепер стави), окультурив, бо там був сінокіс, випрямив русло Гнилиці, наймив робітників і посадив капусту. Кути і Косів були курортними місцями. "Літники" - пани з Польщі, та з великих міст Галичини тільки тут бачили свій відпочинок, тому на городнину був попит. В 1938 році капуста у Ангеленюка вродила така красна, що мудрому газді вернулися всі затрати за два попередні роки та ще й прибуток лишився. Казав Юрій, що ця земля найдорожча в світі, бо на сухе літо має поруч полив, а на мокре - є куди воду відвести. Вирощував він і помідори, і ягоди. Там, де тепер стадіон, мав останній шматок землі (решту спродав на своє паломництво) ще один сільський чоловік Онуфрій Марфей. Непросту історію його життя описує в своїх зошитах Г. Букатчук. Оцей чоловік, знаний у селі, як Бородатий, садив там помідори і також мав з того зиск.

Пізніше, вже після 1945 року колгосп вернувся до вирощування овочів і всі городи від гостинця до Підгори засаджували огірками і помідорами.

Селекцією городніх культур в давні часи ніхто не займався, виділяючи більше площі під жито, аби був хліб і кукурудза, аби кулешка з хати не виходила. А картоплі садили небагато і сортів було лиш два: біла і "мороканка", очевидно американка (рання). З року в рік один і той самий сорт давав незначний урожай і надії селянина покладалися на "збіжі", бо це і хліб, і товар для продажу.

Звичайно, біля кожної хати в "пригородку" була і цибуля, і часник, і кріп, і огірок, і капуста.

А ще там конче росли "панські очі", що білим та рожевим цвіли, "звоздики", "чєбрик" (без нього огірки не квасили), а м'ята, "кануфер", "мир-зілі" і "марунка" доконче мусили десь близько хати рости, бо вони від "лихого ока" хату і всіх, хто в ній, "сокотили".

А ще коло кожної хати росло "віничі", не знаю, на жаль, як біологія називає ту рослину, але з неї в кожній хаті "у закутку" від урожаю до урожаю робився вінок, не плаский, як тепер, а круглий, по типу мітли.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм