П'ятниця, 22 вересня, 2017

7.35. Т.Пилип - Молитва за нащадків

МОЛИТВА ЗА НАЩАДКіВ

З непростої відстані прожитих літ (не вчора розміняв сьомий десяток) міряю-перемірюю все, що вже було. І хоти-не-хоти щораз приходжу до простого висліду: ми, українці, страшно довірливі люди, так сліпо йдемо за кумирами навіть на смерть.

Чи хоч одній державі наділив Всевишній таке багатство: і клімат, і рельєф, і моря, і гори, і степи-поля родючі, і ліси дрімучі, і озера цілющі, і луки квітучі - все для життя, для здоров'я, для достатку. Живи собі, українцю, працюй і дякуй Богу за безцінний дар.

Все має Україна. Лиш не може народити собі мудрого і далекоглядного Провідника. В наївній бездумності довіряється українець то своєму, то чужому і... послушно йде за ним. Думає, що, нарешті, до раю, а прямує все ближче до прірви. Навіть, гине в ній, та синові, всупереч здоровому глузду, таки заповідає: "Вір!".

Думаю про свій рід і читаю в його книзі сторінку за сторінкою, а вони лиш чорними втратами позначені. Навіть не треба глибоко сягати, щоб переконатись.

Дід, Іван Григорович, зростав сиротою. Лиш став на ноги, завів господарку і сім'ю, цісар, якого вчили називати татом і йому вірити, розпорядився лишити все і йти воювати. До речі, з таким самим українцем, але підданим іншої держави. Цей ішов за "тата", а той за "батюшку" - стільки й різниці. Івановому синові, моєму батькові, було 2 рочки. Діда Івана не обминула куля. Ніхто не знає ні коли саме, ні де то було. Хіба тато-цісар міг усіх знати?

Мій батько, Василь, якось поміж люди зростаючи, також ґаздував, як міг, оженився. І коли я лиш народився, його забрали на війну. Уже не тато-цісар, а вождь усіх народів. Смертельна куля обминула, але рани фронтові та 30-річна колгоспна робота не дали сьомого десятка завершити на світі. Він не нарікав, він вірив, що так треба. Мав такий голос, що, може, десь на найвищій сцені, мав би був тішити ним світ, але...

Хіба генсек може знати такі дрібниці?

Переживши біди та нестатки дитиною війни, вибився в люди і я. Все, начебто, було гаразд: освіта, посада, сім'я.

Моїй найменшій донечці не було ще й двох рочків, як запалав-затруїв світ Чорнобиль. 13 липня 1986 року скупа повістка з військкомату поставила до беззастережного відома, що старшина Тарас Пилип має о 7 ранку наступного дня відбути на двомісячні військові збори.

Я беззаперечно пішов, бо вірив, бо... Кілька днів у невідомості закритого табору і валка автобусів рушила на Чорнобиль: "Приказьі не обсуждаются".

Спочатку всім роздали накопичувачі (прилади, що обліковували отримані рентгени) і навіть повідомили, що, коли на них буде цифра 25, нас відпустять додому. Але як тільки почались виїзди до четвертого реактора, накопичувачі забрали: "начальству виднее". Ми не протестували. Ми вірили, що так треба. Працювали в три зміни по вісім годин, в документах писали, що в чотири по шість - так треба. За 53 дні перебування в зоні в реєстраційних документах записали 9,480 рентгена, а скільки було насправді, знає лише Бог. Після повернення - 9 місяців на лікарняному ліжку, ІІ група інвалідності (в 42 роки!). Живий досі тільки тому, що відразу шукав рятунку, а хлопців, що зі мною були і не зразу відчули негаразд, уже більше половини нема на світі. Хіба уряд може за всіма вслідкувати?

Тому тепер молюся, щоб послав Господь Україні мудрого провідника, котрий і хотів би, і вмів би бачити кожного з нас, котрий не залишив би кожного з нас у небезпеці.

Молюся, щоб сусід (умовний) не просив Бога, щоб у мене згоріли і хата, і стодола, коли у нього згорів хлівець, щоб кожного, хто оступився, простили, думаючи про гріхи власні, щоби сини мого сина і їх сини, що наш рід продовжать, ніколи не були лиш гвинтиками чи гарматним м'ясом, або живими мішенями, щоби не ніс ніхто з них тяжкий хрест "ліквідатора" і щоб на прийдешніх поколіннях не повторилася гірка доля їх предків.

Дай їм, Господи, мудрість пізнати, що вірити треба тільки Тобі, і цією лиш вірою жити, а провідників з-поміж себе вибирати лиш тих, кого Ти, Отче, совістю і мудрістю відмітив.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм