Неділя, 25 червня, 2017

7.34. Т.Пилип - Казка про дуба і лозину

КАЗКА ПРО ДУБА і ЛОЗИНУ

Стояв високий Дуб серед долини
І гордовито всюди поглядав.
Сміявся він з тоненької Лозини
І так їй раз сказав:

- Яка химерна ти, нікчемная Лозино,
Твій батько-верболоз здурів:
Неначе ти йому нерідная дитина,
На сміх тебе тут посадив.

Як почне вітер розходитись,
Як гайдамак у вражому селі,
Не знатимеш, де з переляку дітись,
Складеш поклони до землі, -

І гордий Дуб з сміху" аж захитався.
На те Лозина так йому осмілилась сказать:
- Поважний Дубе наш, великий ти удався,
Нащо маленьких зневажать?

Не всім судилась однакова доля:
Тому - шуміть, тому - поклони бить, -
На все, на все є Божа воля
І всім під нею треба жить.

І добалакались вони - надвечір ось як склалось:
Страшенна буря зразу заревла,
Грім гуркотів, вогнями розсипався,
Неначе страшний суд настав.

Минуло лишенько і в степ загуркотіло,
І ясне сонечко долину освітило:
Лозинонька заплакана стоїть -
Дуб переломаний лежить.

Хто величаєсь, інших зневажає,
Нехай про Дуба казочку читає.
На ум собі нехай кладе -
Наука в ліс не заведе.

* * *

Раз у прилозі, де росте калина, сіла дитина.
Квіти збирає, ноги полоче, вода лоскоче.
Та ненароком підбіг хлопчисько, тихцем так близько,
Що раптом втрутив малу дитину в саму глибину.
Дитина тоне, то виринає - хлопець тікає,
Запер дух груди, сів оглядаєсь, чи не йдуть люди.

Прийшов додому. Мати не знає лихої вісти - дає му їсти,
Але при страві йде му на гадку: втопив дитятко!
Ліг хлопець спати, вкривсь з головою - нема спокою.
Той голос грізно б'є йому в груди: Горе ти буде!
Він мучив хлопця кожну годину аж до загину,
І хоч не знали того учинку, хто пхнув дитинку,
Лиш знав це Голос, як каже повість, - це наша Совість.

* * *

Сховав дідусь великий скарб у глечик,
Нікому він про це не розказав,
А глечик, як річ непотрібна,
У дочки у сінях стояв.

А раз у ту хату голодний жебрак.
Обдертий, змарнілий забрів.
Він став під порогом і жалібно так
Хоч ложечку страви просив.

Газдиня в ту пору якраз
Сиділа і їла обід.
- Візьміть собі, діду, - сказала на сміх, -
Горнець, що там в сінях стоїть.

Спасибі! - відмовив покірно старець
І горщик поніс у руці.
Край шляху, присівши, сягнув у горнець
Аж дивиться - там червінці.

Вертає до хати. За пакість таку
Я злом вам не хочу платить.
Ви думали попіл у вашім горшку?
Дивіться: там скарб ваш лежить.

Газдиня зі встидом бере той горниць
І старця приймає, як слід,
І поки вна жила, то кожний старець
Мав в неї привіт і обід.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм