П'ятниця, 23 червня, 2017

7.27. В.Григорак - Цвіт Черемшини

ЦВІТ ЧЕРЕМШИНИ
(уривок з поеми)

ПРОЛОГ

Хотів би, щоби будучі покоління з найбільшою побожністю відносилось до слів цього великого поета.
Василь Стефаник

Земляче мій! Крутим, високим плаєм
До тебе, не згинаючись, іду
Ти, наче сонце за синім небокраєм,
Бентежиш душу мою молоду
Ти карбував на власнім серці болі,
Гуцульщина - снага твоїх жадань і мрій,
Твої новели - то живі фрагменти долі,
Вони - громи в одежі пломінкій.
Літа вмирають, та не згине пам'ять,
Її не вкриє забуття жорстокий сніг
І сотні блискавиць її не спалять,
Вона - святий Господній оберіг.

...Контора адвокатська, наче вулик,
Гуде щодень, а в ній - гіркі страждання:
То розпачі, то марні сподівання
Сердець мужицьких зболених і чулих.
І мусить боронити Черемшина
Своїх братів по духу і по крові,
Снага письменника - краса глибинна.
Народжена любов'ю для любові.


Не честолюбивий, але свободолюбивий, не терплю ніякого ярма.
Марко Черемшина

Болі мужицькі,
Болі й жалі -
Не мрій каламуть,
Болі мужицькі - не гній,
Болі мужицькі,
Як ватра, душу його печуть
І народжують в ній
Поезію
Гірку, наче стогін
Рідної, розтерзаної війною,
Української землі.
Чорні-чорні хмари,
Ніби яничари,
Наступають на гори
Зі всіх сторін,
Темно скрізь,
Як у могилі, стає
І стогне серце моє,
Мов надтріснутий дзвін.


У пригорщі брав би тото зелене село, леліяв би, як дрібненьку запашну отаву, гладив би, як паву...
Марко Черемшина

Неділя гори сяйвом розбудила
І ласкою, як ненька, розцвіла,
Росою ніжною сади веселі вмила
І пригорнула хвилями тепла

Неділя, мов чудесна наречена,
Знов лине зачарованим селом...
Біля співця - дружина та сестра Олена
З горняточком і білим рушником
Всі троє йдуть на цвинтар поклонитись праху,
Гризотами замучених батьків,
Вітають ходаків обабіч шляху
Хори дзвінких пташиних голосів
Радіє день. Джерельце грає лунко
- Щось я прислаб, прислаб голубко,
До храму Божого дійду, таки дійду...

* * *

Дійшов таки і помолився Богу,
Відтак упав, коло дороги впав
І біль свій, і палку тривогу
Віддав обіймам незрадливих трав.
І заридала глухо Верховина,
Так гірко їй ніколи не було,
Земля, як ненька, дорогого сина,
Поцілувала в осяйне чоло.

Зашелестіла ніжно черемшина:
„Я вірю й вірую, Орфею чарівний,
Нетлінний ти, як рідна Україна,
Бо голос твій - то правди клич святий".

ВІЧНИЙ ЖАЙВІР

Коли б мені дозволено перемінитись у птаха, то вибрав би я стать жайворонка
Марко Черемшина

Хотів би я жайвором стати,
Щоб сонце і землю вітати,
Вітати піснями вабкими
І сіяти, сіяти ними
Любові нетлінні зернини,
Мов ласку усміхнена мати.
Хотів би я жайвором стати,
Щоб рідній землі дарувати
Віночки найкращих мелодій,
У тиші ранковій солодкій
Пить роси з уст руж найпалкіших
Та з уст колосків найщедріших...
Хотів би я жайвором стати...

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм