Неділя, 23 липня, 2017

7.25. В.Григорак - із циклу "На землі Черемшини"

Із циклу „На землі Черемшини"


УКРАЇНІ

Україно! Ти посміхаєшся мені,
Мов ненька рідненька, наяву і ввісні
Посміхаєшся колисково, вишнево і яблунево.
Всім серцем і всією душею
Люблю тебе, як землю, сонце і небо,
Ти лелієш мене материнською ласкою,
Чаруєш піснями і мужністю козацькою,
Даруєш мені солов'їне натхнення
І вічно жадане, мов любов, спасення.
У найщасливішу і найгіркішу хвилину
Душа моя і ти - єдине злиття,
А за межею мого буття
Коли в тілі останній ген відшумить
Я серцем тебе ніде й на мить
Не зраджу й не покину.

Одній тобі синовньо, невгамовно
Щебечуть мої рясноквітні літа:
„Ти, як Матір Божа, в омофорі вабкім
У житті моїм скрізь і завжди свята".

Нахили мені небо на груди
І до сонця іти помагай,
Щоб не крякали злі словоблуди,
Що славив я батьківський край.

Чад святого, нетлінного цвіту
Принеси мені хвилями уст,
Щоб свого досягнув я зеніту
І над терном піднявся, мов Стус.


ТРЕМБІТАР

О Україно, не соромся
Гіркої моєї долі.
Я - не фігляр.
Я - живий паросток сонця,
Я - трембітар правди і волі.
Смерчі (чужі і наші)
Люто б'ють мене в груди,
Б'ють, мов супостати,
Нехтуючи моїм болем і горем,
І все-таки я буду
Правдиво, без найменшої фальші
Про любов і справжню волю
Рідним синьогорам Трембітати,
Серцем і душею трембітати.


МИТЬ ВІЧНОСТІ

Рясні весняні дощі
Скупали землю зачаровану,
Мов душу мою схвильовану
Любов віддана
Найперша, омріяна.
І заспівали в душі
Закоханій, жагучій і дзвінкій
Янголи первозданних жадань і мрій.
І я про пекельний свій біль забув,
Всім серцем збагнув
Найсокровеннішу радість,
Богом мені подаровану.
Господи, дякую Тобі,
Дякую в молитви кожнім слові:
За мрії мої голубі,
За мить вічності,
Вона в душі моїй квітне,
Мов небо ласкаво-привітне,
Осяяне щедрою свіжістю
Твоєї жертовної любові,
Господи, поміж небом і землею Душа стає зорею...


ЗА ПЕРЕВАЛОМ ЕПОХИ

Ядерний, фатальний
Урбанізований, глобальний вік
Терзає землю,
Мов сатанинські каземати

І скрушно шепоче планета-мати
„Люди!
О люди,
Навіщо ви обожнюєте
Правди і волі убивць,
Імператорів-монстрів
І повій-імператриць?

Навіщо ви слухаєтесь
Вождів-калік
Та пророків - недорік?"

Скрушно, як сива матуся,
Планета зітхає
І стиха ридає,
Красу глобальний вік потай убиває...


НЕБО ДУШІ

Ти прилинеш у хату,
Спогадами багату,
А в ній - зима, зима
І мене вже нема...

Устами і очима променистими
І слізьми пречистими
Ти обцілуєш біля хати
П'янку руту-м'яту,

До серця пригорнеш ласкаву калину
Поміж ясенами і берізками
І гірко заплачеш.
Не ридай, не треба!

Не треба пекельного болю,
Згадай про мрії мої барвінкові,
Про ночі наші медові,
Згадай, яке безмежне небо,
Небо моєї любові,
Воно і душа моя
Завжди, завжди з тобою.


ДУША НЕ ВМИРАЄ

Наяву, наяву
Бачу кадебістську Москву
Гірко й боляче мені,
Бачу, бачу власну кому:
Везуть мене в труні,
Везуть, як Бодулая,
Везуть мене додому.
„Я ще живу! Я ще живий!" -
Зболено гукаю,
А світ солодкий і гіркий
Показує мені шлях до раю.
А я ще в душу
Пісні і мрії збираю.
Вічний небесний оркестр
„Реквієм" наді мною грає
Далеко-далеко мій, Еверест,
А сонце над ним чомусь ридає...
А я ще вірю: смерті немає,
Душа не вмирає... не вмирає...

СОЛДАТСЬКИЙ ТРИКУТНИК

Цілую солдатський трикутник,
Цілую, цілую слізьми.
На білих снігах первопутних
Знов чую: „Ще стрінемось ми".

Загинув, загинув мій батько рідненький
За край український, наш край золотий
Трикутник солдатський, трикутник солдатський
Я ніжно цілую, мов образ святий.

У серпні, в жагучому серпні
Мій батько упав над Дністром,
Та пісня не вмерла у серці,
Зігріта любові теплом.

Знов батькова пісня лунає
На рідних карпатських грунях,
Героїв трембіта вітає
Що впали в нерівних боях.

Загинув, загинув мій батько рідненький
За край український, наш край золотий
Трикутник солдатський, трикутник солдатський
Я ніжно цілую, мов образ святий.


ГРІШНІ ТАНЦІ

О, як мені радіти?
Терзає душу страх:
Танцюють грішні діти
На батьківських гробах.

Над ними радо свище
Безжурний вітровій. ...
Раніше кладовище
Було в долині цій.

Та голова сільради
Наказ дав землякам,
Щоб цвинтар розорати
І парк закласти там.

Мовляв, так наймудріше
Сам Сталін заповів.
В селі не буде більше
Облуплених хрестів.

І зникли, мов примари
Старі хрести й кілки...
Тепер тут юні пари
Танцюють залюбки.

Карпати, гей, Карпати,
Мене терзає страх:
Не можу танцювати
На батьківських гробах.


ЖАДА

Колосу треба налитися,
А мені треба всім серцем напитися
П'янкої жади,
Жади твоєї любові.
Жди мене, жди
В зеленому алькові,
Райському алькові.
Я прилину у Верховину,
Щоб кохати тебе завжди
І молитвами вітати
У вічному Божому Слові,
Жди мене, жди!


ПІСНЯ

Ніч сива і трохи страшна
Тягне тіло моє на вічний сон,
А душа не хоче спати,
Пісню народжує вона,
А любові в унісон
Лунко грають Карпати.
Ось і народилось янголя
На рідній, святій Україні
Бог пісню благословля,
Небо і земля
Дарують їй силу і крила нетлінні.
Пісню ласкою любов плекає,
Пісня в небо злітає,
Бога і сонце вітає.

 

© Передрук матеріалів тільки за наявністю активного гіперпосилання на www.kosiv.info - Веб-портал Косівщини - Косів, Косівщина, Гуцульщина та Карпати

Бібліотека - Марія Равшер. Здвиженський храм